Тікати із цього міста чимдуж,
Бо від надміру побаченого і відчутого
Тебе розірве.
Тікати з цього міста чимдуж, не залишаючи
Жодного сигналу
Повернення.
Я бажаю неповернення.
Я не бажаю, щоб миле створіння із ножем в руках,
що зветься утопічне минуле
душило мене,
зрізало із мене шматками шкіру,
я не віддам свого серця більше нікому,
я радше втоплю свою любов
у брудній Полтві.
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір
Як нікчемний янгол я оспівуватиму далекий простір –
такий ж недосяжний як і душа, яка утворюється у кожному вірші.
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
Я забув,
я думав
Я вже забутий,
проте кожному разу
ці дороги ведуть до
надузусиль,
до надвічуттів,
страху, жаху.
Що мені залишають примари,
яких я зустрічаю?
Серце розтрощене,
немов новорічний подарунок
Я втомився від цих знаків, символів,
я втомився від непочутого й непережитого,
воно руйнує мій панцир.
Воно руйнує мене,
немов малу дитину,
яка не навчилась ходити.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
Воно вгамовує спрагу,
Користуючись мною,
немов тихоокеанським
Словником,
відточуючи власні ножі непокори.
Проте цього разу
Я відкочуюсь углиб лісу,
До якого мене кличе Деметра.
Матір усього.
І ще раз спробую зникнути.
ID:
677609
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 12.07.2016 14:38:49
© дата внесення змiн: 12.07.2016 14:38:49
автор: Immortal
Вкажіть причину вашої скарги
|
