Все навкруги давно поснуло,
Вже й Гай замислено мовчить.
Лишень з високої могили
Сич про минулі дні кричить.
І в безкінечнім неба раї
Луна бліда ледь визирає
З-за туч, ляклива і сумна -
Бо ж знов "оголена вона"!
Тож знай красу свою ховає
За тучами, смішна луна)
Як Чорт та й схоче закохаться
В таку - із світу пропаде!
Бо ж щастя з нею не знайде.
І закортить йому Дніпра напиться,
Бодай помислить щось за те.
Налижеться, спяніє дужо
Веселу пісню заспіва
І слухаючи це, впаде коню на спину
Моя старезна голова.
А кінь - іде, і сам куди не знає.
Чи сон, чи правда? чи фантазія?
Та серце завмирає!
