Колись давно, у літню днину, народилася дитина,
Щосили билось за життя оте слабке мале дитя.
Ось крайчик неба за вікном, ось промінь сонця за столом,
Ось мама й тато, їх усмішки,
Батьки так ніжно гладять ніжки.
Всміхаються, бо в світ прийшла
Їхня принцеса чарівна.
Було оте дитя від роду особливим,
Хоч не таким прудким як всі, але щасливим.
З жагою билось і боролось за життя оте слабке мале дитя.
З захопленням дивилось в очі мами,
В яких завжди були бездонні океани.
Безмежнії моря надій і повне серце віри й мрій.
Вона, моя матуся рідна, завжди була у вірі непохитна.
Здійснила всі мої найсміливіші мрії,
Подарувала весь безмежний світ надії,
Вселила вірю в щастя і в життя:
Обмеження скінчились – їх нема.
Зарано нас покинув татко,
Зарано він переселився у небесний світ,
Але залишив, у моїм великім серці, незгасимий,вічний слід!
Цей слід ніколи не зникає, і свічка пам’яті не догорить,
Татусь мій кожну мить мене ласкає, і кожну мить душа щемить.
А мама-трудівниця рідна продовжує здійсняти заповітні мрії,
Продовжує щоночі турбуватись,продовжує ласкати й хвилюватись.
А я, уже доросла, не мала, продовжую боротись за життя.
А я уже доросла і щаслива, тепер вже я – матусина опора й сила.
Я щиро вдячна, моя рідна, за здійснення того, що заповітне,
За безкраю силу, віру та любов,
За щастя, що даруєш знов і знов!
ID:
677403
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 11.07.2016 14:59:44
© дата внесення змiн: 11.07.2016 14:59:44
автор: Вікуся Лисюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
