Безкінечна синь – небес палітра,
Де край шляху виросла сосна,
На поталу розбишакам-вІтрам,
Серед степу, ген, одним одна.
Роздалася вшир, укоренилась,
Треба сил, вести нерівний бій,
Під снігами білими хилилась,
Слухала мелодії завій.
А весною напивалась вдосталь,
Пережити спеку літніх днів,
Рік за роком пролітали поспіль,
Серед золотистих ковилів.
Біля неї люди подорожні,
Спочивали втомлені з доріг,
І свою історію мав кожний,
І не переслухаєш усіх!
Стільки доль за вік перевернулось!
Написати б книгу, й не одну,
Під вітри історії ті снились,
Розважали в самоті сосну....