Люблю бувати я в чужих світах,
Проте вони лишаються чужими,
Це як застілля пишне на святах,
Все мило, але все не з тими.
А дома, усе рідне та своє,
І щоб оте вчергове зрозуміти,
Мене дорога в далечінь зове,
У незнайоме стрімголов летіти.
На сході сонця крила літака,
Від вас, я, друзі, майже вже далеко!
Лиш злітна смуга похапцем тіка,
І дивиться здивований лелека.
Додумую незвіданий маршрут,
Я вже вся там, у таємничій далі,
Та знаю твердо, зараз і отут.
Я повернусь, коли, то вже деталі.
Вдихнути Київ після тих світів,
Сказати, як же добре бути вдома
А те що дім є, добре поготів.
Ця істина давно усім відома.
