На СТО загнала Осінь душу,
Мене за чорну косу притягла,
Кричала, що змінити погляд мушу,
Щоб в нього не заглядала зима.
Драння думок благала поміняти
І стерти сірий смуток із лиця,
Лише хороше в пам'ять відкладати,
Не корчити із себе мудреця.
Стилістка Осінь в барви одягнула.
Сказала : «Ти у зиму не спіши!
І щоб ниття від тебе я не чула,
Нудьгою і зневір’ям не гріши.
Поглянь, як листя сиплеться барвисте,
а це – весни веселої плоди.
Їх можна, як роки зібрать в намисто
І, як життя прикрасу, одягти».
Людина славиться не віком, не красою,
Не марнослів’ям, навіть не грішми,
А чесним хлібом, працею важкою
І милосердям, щирістю душі.
Мудрі думки, Лано 
.
