Летить осінній лист і падає додолу,
А з ним — мої думки кружляють на вітру.
Ніяк не відпущу надію захололу —
Із пам'яті ніяк тебе я не зітру.
Розчісують вітри хмаринам сиві гриви,
Злітає із небес легкий осінній блюз.
І знову дощ мені наспівує мотиви,
З якими я в імлу минулого дивлюсь.
Палають у лісах барвистих снів пожежі.
Цей тихий листопад тривожить душу знов.
Навіщо ми удвох втопили у безмежжі
Всю ніжність й теплоту довірливих розмов?
Дивлюсь, як знову лист із сумом ліг на землю...
Мій спогад, як акорд, підсилює журу.
Чому не разом ми? — питаю я даремно.
Із пам'яті ніяк тебе я не зітру...
