Був сірий день. Бридка осіння мряка,
Ще й вітерець співав на всі лади.
Було так тоскно, й думка лізла всяка,
Що ця негода й сірість — назавжди.
Та раптом — сміх — дзвінкий, веселий, чистий,
Як сполох іскорок жарких веселих ватр:
Ішов юнак, високий та плечистий,
А поруч з ним — дівча з букетом айстр.
Вони сміялись! Як вони сміялись!
Не бачачи нічого навкруги,
Один до одного в веселощах схилялись,
Їх сміх єднав міцніш, ніж ланцюги.
Рука в руці — весь світ у них в долонях,
Ніщо їм холод, мряка. Та утім,
Й нас підхопив цей сміх, людей сторонніх,
Усіх зігрів веселий той "Гольфстрім".
Неначе літо знову повернулось,
Бо потеплішало в усіх душі кутках:
Це ніжна юність пам'яті торкнулась —
І в мене посмішка заграла на вустах.
