Вона з*єднала нас два роки тому. Я ще досі пам*ятаю той день, коли вперше побачивши тебе. В мене мало серце не прорвало грудну клітку, від того шаленого пробігу, що воно розпочало тільки-но я побачив ті очі, які закарбувалися в моїй пам*яті, очі які не давали змогу мені піддатися володінню Морфея. Того ж дня я таки не зміг підійти до тебе, заговорити, хоча бажав почути твій голос, але не зміг. В той день був твоєю тінню, насолоджувався твоїмі спокусливими рухами тіла, як ніжно ти торкалася пелюсток троянд, в той момент я відчував твій подих на моєму лиці, як ніжно пестиш мене поцілунками, несеш мене геть від задушливого світу, туди де з тобою вдвох віддаємоя в руки пристрасті та спокусі...
Ранок зустрів на підвіконні, весь час перед очима була ти - дівчина моєї мрії, дівчина всього мого життя. Того ж дня я спромігся все таки підійти до тебе, але коли відчув твій погляд, мене охопило оціпеніння. Але взявши мене за руку і подарувавши посмішку ( на мене це подіяло як електричний струм на нерухоме серце) я зумів промовити: "Привіт"(якщо хтось закохувався з пешого погляду вони мене зрозуміють.) А потім життя набрало обертів, шалено летіли дні і ночі. Здавалося ніщо не взмозі зупинити ці давно омріяні дні кохання, котрі ми проводили разом.
І ось одного дня, моє серце відчуло біль. Він почав зростати, оволодів моїм тілом і місто почуло крик, який здавалося породив божевільний, він ніс в собі печаль...
Наступні дні я зачинився від свого світу, мене ніщо не цікавило, ніщо не мало змогу покинути мою кімнату, де стільки часу я провів з мрією. Тепер ліжко почало втрачати тепло тих пристрастних ночей поцілунків.
Але сьогодні прокинувшись я відчув запах гниття і зрозумів вона померла. Пішла та єдина яка ще була взмозі нас поєднати. Взявши лопату я поховав її на пагорбі де вперше ми разом зустріли світанок, де ми поклялися, що кохання - то навіки. Разом з нею поховав й спогади, бо крім болю вони нічого не принесуть.
