Каченя мале картате
Вийшло вранці погуляти.
Понад берегом ходило,
Шлях додому загубило.
- Кря-кря-кря! Матусю, тату!
Йдіть мерщій мене шукати.
Сонце зникло, небо темне.
Вийшло я саме даремно!
А як ще ударять грози,
Дощ поллє між верболози,
Що тоді? Тремчу від страху.
Визнаю, що дало маху.
Тут метелик сів на квітку.
Бо було це саме влітку.
Каченя до нього:
- Кряхи!
Скрізь літаєш ти, комахо.
Чи не бачила крізь лет,
Де високий очерет?
Тут метелик крильця звів,
Так качаті відповів:
- Місце це мені відоме.
Рятувався там від втоми.
На пухкій очеретині
Спав три рази по годині.
Треба йти (крилом повів),
Повз хатинку сліпаків.
Але ті – не шиті ликом,
Вимагають дати викуп
В кожного, хто йде повз них!
- А що хочуть?
- Жменю крихт
Хлібця чи хрумких зерняток.
- Де ж мені цього узяти?
- У щура є магазин –
На горі, де сірий млин.
- Чим платить, скажи мені?
- Маєш пір’я на спині!
Тут лимонник знісся вгору,
Небо барвлячи узором.
А кача з картатих латок –
В магазин, купить зерняток.
Дало пір’я й без базару
Взяло двісті грам товару.
Ткнуло під крильце торбинку,
Вийшло на вузьку стежинку –
(Самостійності етап!)
І пішло – чалап-чалап.
Тут сліпак, що ґрунт нарив,
Шлях качаті перекрив.
- Хто іде?
- Це я, качатко.
- А куди?
- До мами й татка.
- Викуп мусиш дать, дитино.
- Маю зерняток торбину.
- Сип сюди, в пустий берет.
- ОК! А де ж мій очерет? –
Запитало тихо в чин.
- Йти куди, покаже син.
Гризуну кача вклонилось,
По стежині покотилось.
Бігло вслід Сліпцю малому -
Так добралося додому.
- Ось він, очерет високий!
Там знайду нарешті спокій, -
Радісно кача сказало.
Рідний кутик упізнало.
- Дякую, Сліпцю маленький,
Що привів мене до неньки.
Йди назад, свій нюхай слід.
Многих жити зичу літ.
- І тобі бажаю ласки.
Більше не губись, будь ласка!
Каченя у гущу влилось,
Біля двору опинилось.
Стан його й не описати
В час, коли угледів хату!
Погляд звів свій з-під вербиці.
Бачить, сум пряде сестриця,
Мама слізоньки пускає,
А татусь обох втішає.
Каже: «Зараз політаю
Довкруж, сина пошукаю.
- Тут я!- плачем син зайшовся.
Мама скрикнула:
- Знайшовся!
До Крякуся підлетіла,
Крильцями залопотіла.
Потягла маля до хати,
Щоб його нагодувати.
Три листочки, три зернини,
Три засохлі комашини
На тарілку положила,
Сина в крісло всадовила.
Ще й налила в чашку соку.
- Їж та пий, рости нівроку!
З’їло все мале з тарельця
Та й заснуло на крісельці.
Тато дзьоба сингу вмив,
В тепле ліжечко вложив.
Понесло малого в сни,
Де з лимонником вони
Порхають у теплім літі
Поміж кущиків і квітів.
А сліпак і щурик Грім
Лапками махають їм.
Потім весь качачий рід
На святковий зве обід
І щура, і сліпака,
І метелика Крилка.
В очереті над ставком
П’ють, їдять вони гуртом.
Тут урвався сон качаті.
Чує, каже мама: «Паті
Треба влаштувати сину.
Хай до нього на гостину
Сліп, Крилько прийде і Грім.
Звесилить пора наш дім!
Сліпак - гризун, схожий на крота.
Дякую,Любо, за таку чудову казочку, і хоч мої онуки вже дорослі, забираю у вибране: і сама перечитаю, і їм запропоную, думаю, що вони не відмовляться...
І казки теж усі люблять. Мені не раз доводилося їх писати для онука, бо їм задавали в школі, то ото повідоме мені ввечері, а вранці я дзвоню і по тефону читаю, а він записує...