Бог бачить,
не хотіли ми війни
Бог бачить, не хотіли ми війни,
та знов ґвалтують Україну бусурмани,
з’явились стерва сучого сини,
«брати» колишні й «друзі» росіяни.
Як вороги, прийшли на наші береги,
хоча віками запевняли нас в любові,
жаль вас Батий не знищив до ноги,
натомість залишив своєї крові.
Отож живуть в Європі залишки Орди,
які і не мінялися ніколи,
мов чорні круки, вісники біди,
так як були, так і лишилися монголи
Руйнують наші села і міста,
ще й запевняють, що з великої любові,
а ми все молимося й просимо Христа,
- Не дай втопити Україну в крові.
Великий боже! За які ж такі гріхи?
Ти знов караєш нашу Україну
(немов мара прийшли російські мамлюки)
і гинуть знов твої чоловіки,
Великий Боже, чом ти нас покинув?
Чому не чуєш молитви до тебе,
не бачиш як руйнуються будови,
як знов Герої України йдуть на небо,
і плачуть діти, матері і вдови.
Хіба не бачиш, що дійшли ми до межі,
ми молимось до тебе в котрий раз,
Великий Боже! Україну збережи!
Господи помилуй нас!
Досконало, патріотично. Сильно!
Не знаю, чи ви читали мою "Азійську кров". Перекликається з Вашим твором.
адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704085
рубрика: Вірші, Історична лірика
дата поступления 01.12.2016
