Зустрілись якось дві сестри,
Коли вже й бачились востаннє,
Хоча б здавалось, де ще є
Таке сусідство й панібратство,
Як не у них - творінь людських,
Дітей невігластва й науки,
Отак укотре вже зійшлись
І всяк по-свому затягнули,
Брехня скоріше повела:
«Привіт, сестрице моя люба!
Привіт голубонько моя!
Коли ж то я згдай но була
З тобою так ось віч-на-віч?», -
Аж зашарілася й замовкла,
Їй Правда вторила у слід:
«Тай не кажи минуло з того
Вже певно купу-купу літ…», -
Тут засміялася собі
Продовживши свою розмову:
«Лишень як вчора чула я,
Як ти з трибуни говорила,
А після знаю, що неслась
По всіх «незрадливих» ефірах,
Ти ж попри мене раз у раз,
Чим духу преш і не зважаєш,
Та бачу в тебе все гаразд,
Про мене ж ти напевно знаєш…», -
На тому дух перевела,
Сестриці глянувши у вічі.
Брехня змовчати не могла,
Залепетала швидко, дрібно:
«Та я вже й ніченьки не сплю,
А серед дня не бачу сонця,
Усе в турботах, все спішу,
То курс міняю, то у квотах
Шукаю місце, то борюсь
За бідний люд, за справедливість.
Ти віриш, що не раз боюсь,
Щоб не утратити де милість
Народу мого, щоб часом
Не повернув до тебе мила…», -
Тут засміялася глузливо,
Примружилась і дальше знов
Затеревенила неспинно:
«А ти, я чула те ж не спиш,
Не маєш спокою і з того
Чогось нервуєш і мовчиш,
Шукаючи якусь дорогу…
Дурненька, це життя просте,
У ньому складності немає,
Затям собі лишень одне,
Керує той, хто не зважає
На стогін, крики, кров, війну,
На сльози ницих і убогих,
Той владарює та казну
Тримає міцно під собою,
Усе тут просто, тільки ось,
Одне потрібно добре знати,
Щоби не сталось, хоч би що,
Не можна дати вибирати…»
«Так-так, я знаю в цьому ти,
Твої поради – зло і сором,
Мовчи! Прошу тебе мовчи!», -
Сказала Правда й тихий стогін
З грудей зірвався, й полетів
Вітрами бурі понад світом,
Ми їх пізнаємо колись
І в силі якось розгледіти,
Знайдемо Правду, і тоді
Її сестриці стане тісно…
ID:
708507
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.12.2016 21:30:16
© дата внесення змiн: 25.12.2016 21:43:09
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ
Вкажіть причину вашої скарги
|
