Я розумію, мало долею судитись :
Пройти крізь все ... і розлучитись,
Тепер боюся снів, бо буде снитись...
Дитям голодним вовтузитись
Кохання втрачене моє...
Воно бриніло в дивних тризвуках піано,
Запізно сталось це, а, може, і зарано...
Ти залишив глибоку рвану рану...
І не зоставив ,бодай, крапельки дурману,
Забути все... забути все...
Боюся вироків я снів своїх щоночі,
У них по-іншому сміються твої очі,
І усміх той вже зовсім серце не лоскоче...
Спізнілий потяг прошмигне і загуркоче,
Як дивний грім серед зими...
Зрозуміло: всьому свій час-с-с-с! 
