Ще святкові дні, то трохи розважимося, а про політику може завтра.
Трохи може довгий віршик, та вже другий день після свята, то може хтось і дочитає до кінця.
Незвичайна історія
(або Зачарована Мавка)
Є історії звичайні,
та до того ще й повчальні,
про життя подружнє і буття,
та бувають незвичайні,
що до часу держать в тайні,
розкажу все краще до пуття.
Чоловік був, в нього жінка,
наче весняна ожинка,
як троянди пелюстки вуста,
гарні очі, гарні груди,
гарна жінка була всюди,
тож і закохався не з проста.
Гарний був і чолов’яга,
працьовитий мов коняга,
золоті до всього руки мав,
не палив і не сварився,
і ніде ні з ким не бився,
і у гречку також не стрибав.
Тож і жили душа в душу,
але все ж сказати мушу,
була в тої жінки дивина,
часто в ліс сама ходила,
ніби щось там загубила,
з лісу поверталася сумна.
Якось вийшла на світанку,
бачить чоловік на ганку,
щось собі мугикає під ніс,
подивився на кохану –
Чом прокинулась так рано?
Подивись що я тобі приніс.
Бачив в лісі дивне диво,
Мавка хоровод водила,
з нею такі ж самі як вона,
там де мавки танцювали,
дикі мальви виростали,
враз з’явилась квітка чарівна.
Як вогонь вона палала,
і до себе ніби звала,
я сховався на узліссі і чекав,
мавки як танок скінчили,
щезли наче відлетіли,
я ж ту квітку чарівну зірвав.
Ніс до тебе моя люба,
моє Сонце, моя Згуба,
ладен я віддати і життя,
може мене й покарають,
за ту квітку, я не знаю,
та кохаю я тебе до забуття.
Ще було крім цього диво,
була Мавка та красива,
як на небі вранішня зоря,
що запалює край неба,
була схожою на тебе,
тож скажи мені, що бачив я.
Подивись у мої очі,
пригадай весняні ночі,
пригадай наші весняні дні,
як п’яніли від кохання,
ми із вечора до рання,
розкажи кохана все мені.
Чом так часто в ліс ходила,
ніби щось там загубила,
чому поверталася сумна,
що від мене ти ховала,
в тому лісі, де блукала,
я з тобою вип’ю все до дна.
Посміхнулась жінка – Любий!
Поцілуй но мої губи,
я для тебе завжди Згубою була,
зачароване кохання
із вечора до світання,
всі мости спалили ми до тла.
Ти пробач мені мій Любий,
може я і справді Згуба,
і в твоє життя незваною прийшла.
Я тебе приворожила,
і на собі одружила,
та я завжди Мавкою була.
Завжди мала гарну вроду,
як ходила в ліс по воду,
Лісовик мене зачарував,
ти ж побачив мої очі,
наче світло серед ночі,
і мене дружиною обрав.
Ти у Мавку закохався,
навіть і не здогадався,
що то Зачарована краса,
зачарована до часу,
косу носить як прикрасу,
діамантами в косі блищить роса.
Та не дуже переймайся,
краще любий посміхайся,
бо ті чари зовсім не повік,
щезнуть враз чаклунські чари,
розійдуться наче хмари,
як прийде коханий чоловік.
Тож всі здійснено умови,
і я вільна жінка знову,
наче в лісі пташка весняна,
у минулому всі чари,
не було між нами свари,
і я тобі Долею дана.
Є історії звичайні,
ще бувають і повчальні,
про життя подружнє і буття,
та бувають ще й казкові,
які сповнені Любові,
бо Кохання, то чаклунське почуття.
ID:
709818
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 02.01.2017 11:47:58
© дата внесення змiн: 02.01.2017 11:47:58
автор: Harry Nokkard
Вкажіть причину вашої скарги
|