« Ішов поет і думав про лопату»
Олекса Удайко
Усі поети із одного тіста.
Хоч на чотири боки розірвись.
Як є село – не вистачає міста.
Чогось немає – хочеться кудись.
Десь у Одесі є його принцеса,
у Ялті – анексована жона,
чекає на Ютубі поетеса
одна-єдина, поки не одна.
Тому поети – це ще ті писаки.
І кожен – чи на щастя, чи на жаль,
в питанні шлюбу з'їв таку собаку,
що їй пора повісити медаль.
Та є й пора творити фоліанти.
І мій поет на фініші зими
Одесі каже, що поїде в Ялту,
а Ялті каже, – їду до куми.
Але іде у поле ...як на плаху.
Не радує ні краля, ні кума...
Мала поету шапка Мономаха,
але на пласі іншої нема.
Зате поети зроду не ледачі.
І хай би не тужила запасна,
що у поета не одна вона
і що її не анексує мачо.
Іде поет і думає про дачу.
А ніби кличе Муза…
… і весна.
Дотепно, Друже! Беру, щоб прочитати жонам, нехай
уявно-віртуальним, щоб, не дай Боже, не попалися на
твою вудочку, та не завернули... на дачу! Бо, думаю,
там роботи - не початий край! Чи не так, Ігоре?!!!