Нас потяг гойдав у вагоні.
Ми вперто дивились в вікно.
Обличчя нові і перони…
Вдавали, що нам всеодно…
Та погляди раптом зустрілись,
Пірнувши в бездонну глибінь.
Здавалось: серця загорілись,
Кружляючи в вирі видінь.
Твій дотик, немов поцілунок,
В долонях вогонь запалив,
Вогненний, палючий, мов трунок,
Судинами в серце поплив.
Сп’яніле воно танцювало
В шаленому танці надій.
Буяло, тремтіло, співало,
Майнуло на крилах у мрій.
Ой! Що ж це, остання зупинка?
- Дасиш мені свій телефон?
Мовчанка. Мов вічність, хвилинка. –
Він пакує в валізу смартфон.
І серце від страху стиснулось,
Злякалось, немов пташеня,
І в грудях немов би рванулось,
Відірвалось… тихо…нема…
Він руку подав мені: «Згадуй!»
І вийшов швиденько, чимдуж.
Невже обдурив мене, зрадив?…
Заліз в моє серце, як вуж.
І вперше воно заболіло,
Заплакало, наче дитя,
Любити не знало, не вміло…
Цю рану загоїть життя?
Галина Яхневич.
Дякую за увагу. "всеодно" виступає тут як прислівник, тому написано разом. "рвонулось" не змогла знайти, але воно утворене від слова рвати.Як можете, підкажіть, будьте ласкаві, на основі якого правила?
