Моя країна у цвіту була давно.
Я мало знаю про часи її дозвілля.
Лише знаходжу все не про добро,
На сторінках одні все парні квіти.
Сумує серце від лихої кривди.
Сьогодні теж часи такі скупі:
Я молода, суспільство я майбутнє,
А руки опускаються мої.
З дитинства вивчилася слухати людей,
Тепер вже підліток з слідами романтизму,
Та розповіді про нові часи від всіх,
До крові крають серце юне й чисте.
Боюся я іти через дощі,
Боюся я своєї Батьківщини.
Люблю її до болю дуже щиро,
Але майбутнього в ній можу не знайти.