я дуже втомилась від себе, від тебе, від нас,
лукаво тобі посміхатись, в усьому годити,
втомилась даремно чекати на тебе весь час,
втомилася поруч з тобою не бути, не жити.
я просто втомилась щодня дожидатись дзвінка,
втомилася чути: пробач, я сьогодні не зможу...
втомилась не бути коханою в твòїх руках,
чекати на ласку, неначе на щедрість вельможі.
повір, я втомилась себе дарувати тобі,
втомилась у наступ іти, добиватись кохання,
втомилася від існування у цій боротьбі,
втомилась дурити себе, що сьогодні- востаннє.
то ж знай - я втомилась! і більше вже так не будè,
бо втома руйнує, ламає, вбиває, калічить.
чим далі-все більше. відходить життя молоде,
вже пасма сивин опадають на втомлені вічі.
втомилася знати, що я -забагàнка твоя,
втомилася бути забàвкою в примхах дитячих,
бо ти не доріс до кохання іще, ну а я-
втомилася просто ніколи твоєю не стати.
07/02/2017р.
Н.Хаммоуда
Аж до мурашок...оголена, зболіла і зневірена душа...і в кожному слові ще жевріє кохання хоч здається втома перемагає все...та хоч малесенька іскорка і знову той вогонь запалає. Хай все буде добре і шаленого Вам кохання аж до нестями.