Щороку приходить весна,
А з нею й Шевченкові свята
Хоч з нами поета нема
Та ми не препинем
Його шанувати...
Бо він в нас один
Й Україна одна.
****************************
Біля Києва
Селище Моринці є
Там в убогій сім"ї
Народилась дитина
Батько його називає Тарас
Та й не знає що він
Буде син України.
У злиднях Тараса
Минали дні за днями,
Наука у дячка
І двічі сирота
Та хлопець вироста
Без батька і без мами
Він грамоту учив
І важко працював.
Роки поневірянь
По різних "добрих" людях
Здавалося б життю
Приходить вже кінець
Та Бог не залишив
Й послав його між люди
Ті викуплять його
І вільно він почне,
Учитись і творить...
Він пише твори
Й пише він картини,
Дух патріота,
Генія, борця...
Зачепить гідність
Знатної людини
Миколи І
Тадішнього царя.
Художника Шевченка
За складання
Бунтарських творів
На підбурення людей,
Найвищу міру
Для Тараса покарання
У одинокий карцер
Без паперу й акварель.
Солдат-засланець
На жорстокій муштрі
Душею думав і творив:
"Караюсь, мучуся...
але не каюсь".
Відповідає тим
Хто засудив.
І 10 років пролетіли
Весною Він
Приїхав в Петербург,
Де друзі і знайомі
Так зустріли
Що вогник знову
В серці загорівсь.
Він захотів
Вернутись в Україну.
Відвідати Кирилівку
І Моринці старі...
Відвідати усю свою родину
І оселитися
На ріднії землі
Але на волі
Він побув не довго
Якихсь 3 роки
Й важко захворів
Отак у березні
Багато раків
Відколи відійшов
Борець надій...
Духовно Він і був,
І буде з нами,
Поміж народом,
В серці кожного, Він тут,
І Заповіт безсмертний
Між братами,
Й Кобзар і Біблія
На вишиванці
Мав святі живуть...
