Я знаю багато слів, та не відаю теплих емоцій.
Я можу спалити мости та не зможу їх збудувать.
Звеселиться зимове серце від сонячних терцій ,
Все ж не стану надію у вчинки свою сповивать.
Покладу на олтар небуття свої нічні ридання.
Відведу я від болю натомленні маренням сни.
Не почує світ більше мої сльозливі благання,
Із душі моєї вийде геть бажання піти.
Чи ж поселиться спокій і буде марити небом.
Бажати піднятись у неосяжну небесну блакить.
Чи ж залишуся навіки у серці з лютим катом,
На роздоріжжі душевної муки із серцем сидіть.
Й не могти ворохнутись бо ж сили мені не належать.
Їх продав колись за прихильність лагідних дів.
І тепер уже серце мене не застережить,
Й не покаже прощенням радісних див..