Заплющ очі. На мить, темрява поглинула тебе. Ти відчуваєш її присутність у голові. Вона лоскочить твій розум буремними думками, не дозволяючи тілу застигнути восковою свічкою. Ніс відчуває терпкий дурман безмежного степу, котрий забирає у тебе зір і слух, щоб покласти їх на листя ковили. Маленький дар за безцінний здобуток. Чи не так?
Твої очі - мої очі. Твоє життя - моє життя.
Я повертаю тобі зір і слух. Дивись на світ моїм серцем і захлинись нестримним потоком мого чорного нещастя.
Хочеш знати моє ім'я? Так знай!!! Я гріх! Я Каїн і Авель! Я Бог і Сатана!
Я ненависть і кохання! Я ніщо...
Перевтілюсь вужем і повзу крізь суху траву до її оголених ніг. Дотик тіла, змушує священну землю кричати до небес срібними імпульсами зарядженого повітря. Тонкі пальці заколихують мене на грудях і я вмираю у її роті. Відчуваю, як міцні зуби розжовують м'ясо на атоми ефіру. Він стікає кров'ю через розтулені вуста на землю. З людської вологи народжуюсь конем. Вперше й в останнє вдихаю на повні груди, а потім дивлюсь на те, як вона безсоромно пестить свою душу чоловічим началом. Помічає мене. Не зупиняється. Заливається джерельним сміхом. Нахиляється, щоб взяти кам'яну чашу з прозорою рідиною. Вказівник пальцем кличе мене. Я не противлюсь і повільно підхожу до неї. Спочатку фиркав, та все ж випиваю трунок. Стає холодно та водночас спекотно. Зір туманиться і я знову падаю в обійми землі. Тоді, жінка розтинає моє чрево. Залазить всередину, щоб скупатись у живій ванній. Через мить вилазить крізь хребет на зовні уже молодою відьмою.
Не смій мені перечити. Обряд продовжуються.
Розсипаюсь на міріади голодних мурах. Комахи шепчуть заклинання і формують з мене рухоме кодло. Із мурашиним замовленням на язиці, відьма кладе роздерту паляницю у кодло. Зжираю плоть Ісуса і проростаю дубовим хрестом у вись. Мої коріння тягнуться до надр розпеченою лави.
На руках у відьми помічаю відкриті стигмати, коли вона оголеною піднімається на хрест. Мурахи до литок об’їдають її шкіру й закінчивши трапезу, лізуть до носа. Відьма звисає головою до низу, чекає мого втручання.
Я обростаю шипами, даруючи їй розп'яття.
Замовкаю. Чую дихання на межі екстазу.
Крізь важкі хмари пробивається золота смужка проміння. Воно падає на лоб відьми й випалює тавро.
Обряд завершено.
