Нібито все як завжди. Начебто все як слід. Спокійнісінько день за днем. Чи справді звично?
Та не так. Павутина якась обплутала. Як в тумані все. Чи крізь щільне полотно. Досягає здалеку. Стусає. Відчутно. Боляче, але ніби через якусь перепону, ніби не в повну силу.
А якби на повну? Тоді що? Думки про падіння кудись у прірву. Але… Наче у сні.
Складається враження якоїсь гри, правила якої також не надто справжні. Навіть якщо й не змінюються для кожного гравця. Все не справжнє.
Але ж відчуття справжні?! Емоції справжні?! Саме вони не дозволяють прокинутися. Бо ж нікуди?!
Начебто.
