Лечу в дитинство, ніби в добру казку,
Де кожен день - то вчитель і мудрець,
Аби відчути мами ніжну ласку,
І знов знайти той дивний острівець.
Тоді усе здавалося рожевим :
В брудних калюжах мокрі горобці,
А теплий дощик ранком вересневим,
Побіг блукать в далекі манівці.
А я за ним пішла у сад ранковий,
Збирати груші дивної краси,
І день здававсь яскраво – веселковий,
Й доносилися літа голоси.
Сусід дідусь, зустрівши біля саду,
Давав гостинці брату і мені,
Й мала несла я торбу винограду,
Й солодкі груші їла пресмачні.
В дитинстві все здавалося привітним,
Тяглися руки – крила в небеса,
Дивилось сонце поглядом тендітним,
Й довкола нас творились чудеса.
