В кожному жарті є частинка істини.
Народна приказка.
Коли я суджену свою побачив,
То наче музика з небес заграла.
Гаряча хвиля в тілі розлилася,
Усе навколо дивно засіяло.
Ну, що робить. Освідчивсь. Оженились.
Своє життя віддав оцій я жінці,
Яка і серце, й душу полонила,
Тепер сидить безвилазно в печінці.
Моя дружина – пташка чудна тая.
Коли ми зустрічались - воркувала.
Як одружилися - застрекотала.
Ну, а на старість - каркати почала.
Весілля золоте нам скоро світить.
Я хочу в церкві з нею обвінчатись,
Щоби на цьому і на тому світі
Ніколи з нею вже не розлучатись.
Безгрішна, праведна. ЇЇ раденько
Направлять безсумнівненько до раю.
Ну, з нею і мене туди ж тихенько.
На це велику я надію маю.
Хай набрида і там, якщо так треба.
Я не ображуся, бо твердо знаю,
Чи на землі я з нею, чи на небі,
Мене вона теж віддано кохає.
Браво!!!
Просто чудово!!!І весело і тепло! Уміло і ніжно! А основне щиро з любов*ю! Класно!!!
Володю,ви знаєте пропоную прочитати останню мою прозу,вчора скинула в КП.Якраз про такі роки,що Ви пишите.Як,що звичайно подобаються прози. Успіхів Вам! Хай буде все добре в подружньому житті!!!
пречудово, Володю! 
і такий тонкий гумор 
в твоїй поезії стільки сонця,друже...))))))))))))
Браво!!! 
