(Погідний вечір. Хрести куполів в обрамленні сяйва далеких зір).
Сьогодні львів'яни святкують день свого міста
і день його небесного покровителя -
св.Юрія, Змієборця
В каштанах тоне місто вечорове –
мій древній Львове, колисковий Львове...
Застигли тіні у проміннім рвінні –
і шпилі веж, і вулиці камінні...
Це дихання епохи важкогруде –
Крилатий Лев... криниці... зорі... люди...
Старих будівель привідкриті очі –
урочі дати, видива пророчі...
Батальних днів стозвука веремія...
Часи святого Юра та Андрія...
Преображенне, спасівське, дзвонове –
правічне місто, світанковий Львове!
Пташиний злет... Розкрилені дерева...
Гніздо Данила і колиско Лева –
коронна твердь у бурштиновій зливі –
ідуть на смерть сини левиногриві...
О відчуття безсмертя просторове –
мій княже, Львове, мій вельможе, Львове –
звізда звитяг понад трьома горбами,
пречистий стяг над левами-гербами...
А на щитах – паліє кров сталева...
А в небі – Покрова в подобі Лева!
... І ти стоїш в обіймах у Покрови –
мій златорунний, вічно юний Львове...
У княжій величі, у кетягах калини –
левиний Дух і серце України!
(Зі збірки "І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2000-2001)
