Герберт Нойфельд / Herbert Neufeld
Загадкове в номері жило.
Не шукай поета з України,
бо в готелі тільки мсьє Павло.
П. Тичина (1928)
Загадкове в номері жило.
Невловиме, невідоме, тихо-тихо
тільки й чути –
дощ...
Чи почався, чи скінчився?
Крапками об дах:
Дім!
дим!
дé-ти?
Та відлунням по кімнаті:
Дум...
сум...
дé-ми?...
За стіною шепітки:
Чи Tи, чи ні?
Почулось.
Тихо.
Знову дощuк:
Так, так! Тут, тут!
Чи так, чи-не так?
Чи тут, чи-не-тут?
І так! І ні!
В – Укра – їні...
Затих.
Лиш годинник:
тік так
та об двері –
тінь... там...
Тікі-так –
тіні... там...
Павами, павами
в коридорах тіні тонуть
тіні там, тіні тут
танком, танком до світанку –
Ти?!
Тут?!
Посміхнеться – Я. Тут!
Світлий сон.
Не сумно.
Я – сам.
Ніжний тон...
ніжний, ніжний, ніжний сон...
то-оне
десь там...
...
Я! – Ти!
я...
тия...
ти... – я...
...
спи...
сину...
спи...
І знову:
спи-и-и Гійоме,
спи Маріно, спи й Миколо,
не згадаю вас я всує,
– вітер стогне за вікном,
– не збуджу я,
не збуджу я,
не сколишу – тільки тиша.
Світлий сон.
Не сумно.
Я – сам.
Навшпиньках:
тіні тут... тіні там...
Вколисали й Пaвла,
пастелі готельні.
Спить.
Тільки вітеp в’ється, б’ється
над могилою невтомний
не забуду,
не забуду
– листя колихає,
мов перед дощем...
