Ірина Вовк. "МІСЯЦЮ-КНЯЗЮ…" (на роковини ІВАНА ФРАНКА)
«Місяцю-князю, у пі́тьмі будущого,
Знать, ти шукаєш зілля цілющого.
Зілля, що цвітне за райських лиш меж.
Ох, і коли ж ти те зілля знайдеш!»
(Іван Франко)
То – вісь землі, розчахнута навпіл…
… То – серце, перекраяне думками…
Веди мене між хмурими ровами
брутальних чвар, роїв отруйних пчіл,
пустот, і нечистот, і осміяння –
на твердь зеленобарвну… острівець –
і я назву твій дар благодіянням,
що я дійшла до раю навпростець,
що на свої невиважені плечі
не переймала липових потуг…
Веди мене до краю… Зілля клече,
а станеться – на Тройцю зійде Дух –
і я таки намарю крок у казку,
де мій народ пізнає благодать.
Веди мене, я матиму за ласку
і дим, і чад, і кожну чорну п’ядь,
аби лишень не лживити думками
і з часом не зійти на манівці,
аби слова голодними вовками
на смолоскип не вили у руці,
допоки їх вполює сіть лукава
лица́рських слуг чи місячних заброд,
що їх звела історія дуплава
в одне безбарвне місиво… «народ»,
що, де приляже, там і заночує,
і, чхаючи на клич поводиря,
тоді його підносить, воздаря,
коли його вже голосу не чує.
На фото: пам'ятник Івану Франку у Львові.
(Зі збірки"Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997)
