Дивлюсь я в зошити з віршами,
Котрі колись давно писав
І, наче знов, іду стежками,
Як в юності, де я гуляв.
Усе знайоме, усе миле,
Бо писане ще й від душі.
Воно здалека знову лине
І несе радості мені.
Й так хочеться в весну пірнути,
У ту, що гарно так цвіте,
Щоби ніколи не забути
Своє минуле, дороге.
Бо роки йдуть і все минає:
Дитинство, юність, а любов
В серці живе і не зникає, –
Вона завжди буде зі мнов.
Здихне не раз, хоч глухо, в грудях,
Й сльозинкою теж заблищить.
Не випинається на людях
Й в далекі мандри не летить.
А є, як гарна молодиця,
На схилі літ в серці й в душі,
Як вірна щира помічниця,
Й всьому порадниця мені.
Тому я згадую прожите
Своє життя й давні часи.
Воно любов’ю оповите
Було і є й буде завжди.
