Замаїв дім та не душу.
Прикрасив оселю ,
та не себе .
На світанку , ще крізь темінь
віра життя віддає.
Втрачає силу ,
жагу свою .
Ти не боровся за неї .
А тепер стоїш на краю.
В погляді не має того ,
що робило щасливим .
Ти замаїв чужого ,
забувши головне .
Немає крил - без віри .
Й сліпого
вона веде .
Попрощатися встигни,
може іще оживе .
Може задихає в грудях
теплом .
Потішить ромашки цвітом .
На краю врятуй себе .
Відкрийся літу .
