Той, хто не був давно в селі,
А жив далеко десь від дому,
Завжди тримав любов в душі
Й не віддавав її нікому.
Він бачив навіть і у снах
Батьківську хату і подвір’я,
Родюче поле у хлібах
І в зелені Карпат підгір’я.
Вигони з сміхом дітвори,
Ряднини виткані мамами,
Чистенькі, прибрані двори
Й хатки уквітчані садами.
І де б не був і де б не жив,
Й яке добро також не було б,
Не раз ще згадував й тужив
За тим, що вже давно минуло.
Навіть той каганець в війні,
Що блимав з гільзи замість лампи,
Не раз привидівся тобі,
Хоча є давно електролампи.
Світять у місті і в селі
Навіть на вулицях щоночі.
Тай і доми зовсім другі,
Від красоти аж сліпнуть очі.
Але дитинство й роки всі,
Що промайнули – слід лишили
У серці твоєму й в душі
Любов’ю все вони накрили.
Тому не раз ти спом'янеш
Де ріс, де жив і де родився
І, хоч думками, та підеш
Де може й слід твій залишився.
Гарно написали.
