У художніх творах поряд з лексикою, семантикою, синтаксисом важливе значення має поетична фоніка. Письменник дбає про милозвучність (евфонію) мови. Грецьке евфонія (euphônia від eu — добре, phone — звук) — добре говорити. Але фоніка включає евфонію і какофонію. Українська мова мелодійна, милозвучна. Повторення окремих звуків у тому чи іншому контексті надає творові виразності. До засобів поетичного звукопису належать алітерація, асонанс, звуконаслідування (ономатопся), какофонія.
Алітерація (лат. аd — до, littera — буква) — повторення однакових приголосних звуків чи звукосполучень з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.
Жужне жах на ножах,
на тривожних рубежах.
(і. Драч)
Асонанс (франц. assonanse від лат. assono — звучу до ладу) — повторення голосних звуків.
Впали роси на покоси,
Засвітилися навколо.
Там дівча ходило босе,
Білу ніжку прокололо.
(Д. Павличко)
Повторення голосного о створює враження широкого простору.
Ономатопея (грец. onomatopoieia — звуконаслідування) — імітація звукових явищ. У баладі "Утоплена" Т. Шевченко вдало передає за допомогою звуконаслідування, повторення с, ш шелест осоки:
"Хто се, хто се по сім боці
чеше русу косу?
Хто се, хто се по тім боці
Рве на собі коси?
Хто се, хто се?" — тихесенько
Спитає — повіє...
Звуконаслідування використовується у народних піснях:
Пливе човен води повен,
Та все хлюп, хлюп, хлюп.
Іде козак до дівчини
Та все туп, туп, туп.
Є підстави розрізняти два види звуконаслідування, як це робить І. Качуровський:
1) вживання слів, які буквально відтворюють звуки навколишнього світу: крик птаха, свист вітру, гуркіт грому (ку-ку-рі-ку, гур-гур);
2) імітація звукових ефектів добором певних слів. Приклад: поема Т. Шевченка "Утоплена" (розмова вітру з осокою).
Какофонія (грец. какоріюніа — погане звучання) — немилозвучність, безладне хаотичне нагромадження звуків.
Типовими випадками какофонії є збіг голосних у, о чи приголосних: ніч й день. І. Качуровський до випадків какофонії відносить збіг однакових або подібних складів: розказано новини. Поети-футуристи свідомо використовували какофонію. Зустрічається вона у забавляйках і скоромовках:
Карл украв у Клари коралі,
А Клара у Карла вкрала кларнет.
Ліпограма (грец. lеірo — не вистачати) — вірш, у якому бракує певного звука для відтворення евфонічного ефекту. Так, Г. Державін у вірші "Соловей во сне" уникав приголосного р. П. Тичина використовує слова на ль, позбавлені змісту.
Гуляв над Тібром Рафаель
В вечірній час в іюні
— Се сум, се сон, лелію льо,
Льолюні я, льолюні.
Забилось серце. Слухать став:
О, як вона співає!
— Чи лю, чи ні, ламає руч,
А він затоном чале.
І. Качуровський вважає звуковим явищем абеткові (алфавітні) вірші. У цих віршах кожне слово має починатися черговою літерою абетки. Найкращий зразок абеткового вірша залишив Олександр Олесь.
Айстра квітне у саду,
Аєр в лузі я знайду.
Бізон у двір забрався,
Баран його злякався.
Ведмеді вулика знайшли,
Вовки під деревом лягли.
Грак сидить на димарі,
Голуб в'ється угорі.
Дельфін живе в морях,
Дракон лише в казках.
Жук до себе лізе в нірку,
Жабка плигає на гірку.
Зайчик вибіг із лісочку,
Зебра стала на горбочку.
Джерело: http://pidruchniki.com/12090613/literatura/poetichna_fonika#46
