СОНЕТ 9
Зійде зоря, котра нам шлях освітить
(Ну як над нами може не зійти?) –
Розквітне, мов навесні перші квіти,
Немов чуття, що ношу я і ти.
Пощезна тьма, розмиються печалі,
І вистрілять салютами серця.
Солоні сльози, мов сніжинки талі,
Покотяться вервечкою з лиця.
А з ними і тривоги від розлуки.
Відчую твої щоки, губи, руки,
Тепло вогню, що у душі беріг.
Не відступлюсь. Ти знай, я вмію ждати.
Без тебе важко світ розмалювати.
З тобою – я біду зігну у ріг.
СОНЕТ 10
З тобою я біду зігну у ріг.
Ти крокам сила і душі наснага,
Промінчик, що на сонні щоки ліг,
Чарівне зілля із торбини мага.
Ти річка, що несе мене в світи,
Воложить тіло, забирає втому.
І хай сьогодні не зі мною ти,
Не ставитиму крапку, тільки кому.
Візьму надію в руки, мов знамено,
Її я підійматиму щоденно
Над сірооким буднем цього світу –
Набуде перспективних нових граней.
Ти тільки пам’ятай мене, коханий.
Мине зима, теплом заграє літо.
Дякую.
