Іще одна душа злетіла в небо.
Відвікувала. Під зозулин звук.
Можливо, Бога хтось просив: «Не треба!»
Й її тримали ще з десяток рук.
Душа ж злетіла, вільна наче пташка,
Замучена всім хаосом життя.
Хоч розуміла, рідним буде важко…
Кого любила, що її нема…
Душа прозора обнімала близьких.
Заплакала тихенько край воріт.
З тієї хмарки. Що була так низько!
Зітхнула, і полинула у світ.
Іще одна душа злетіла в небо.
Землі тяжінню, всім наперекір.
Вона летіла, так бо було треба…
Туди, у руки Господа, між зір…
