|
(Які незбагненно-мінливі інтонації стихії!..
Від глупої темряви гнівних туч - до сліпучих блискавиць знервованого неба,від всепожираючого рику повсталої води - до знесиленого шумхотіння розтраченої хвилі,від п'яного реготу морської безодні - до жалібного квиління розпластаної поверхні моря, що, наче живе дзеркало, відбиває самотню постать птаха, в якого буря украла найдорожче - його товариство.
Над усім тим збором інтонацій стихії, страшної у своїй власті над людським тілом і безсилої, водночас, над її пісенною Душею, розтікається мислію Дума, така ж далековидна, як серце сліпого Кобзаря).
Голос Кобзаря:
(співає)
"Гей, на Чорному морю на камені біленькім,
Там сидить сокіл ясненький,
Жалібненько квилить-проквиляє
І на Чорне море спильна поглядає,
Що на Чорному морю щось недобре починає.
Злосопротивна хвилечка - хвиля вставає,
Судна козацькі-молодецькі на три части розбиває:
Перву часть ухопило - у білоарапську землю забило,
Другу часть ухопило - у Дунай у гирло забило,
А третя часть тут ся має -
Посеред Чорного моря у бистрій хвилі,
На лихій хуртовині потопає".
Голос козака
(з морського дна):
- Гей, ти, дівко-чорнобривко,
подай білу руку!..
Голоси Русалок:
- Лови, мене на наживку -
"ку́-ку", милий, "ку́-ку"!
- Як не зловиш мою руку,
пущу рибу-щуку…
А я тобі, козаченьку,
віщую розлуку!
- Утопив єсь головоньку
та й на чужиноньку,
пращай своїх отця-неньку,
пращай дівчиноньку!
Голос козака
(з морського дна):
- Ще не піяв красий півень
третє "кукуріку",
щоб я дівці заподіяв
та й журбу довіку…
Ще при боці щабля гарна,
чим вона не панна?
Гей, ти, шабелько-серденько,
поцілуй любенько…
Голос Русалки:
- З бусурманом зустрівалась,
тричі цілувалась,
із коханим козаченьком
спатоньки вкладалась.
Голос козака
(з морського дна):
- Гей, ти, шабле-шабелино,
тонкая стеблино,
прощавайте, отець-мати,
прощавай, дівчино!
Голос Русалки:
- Десь у тебе, козаченьку,
заблудила мила,
а що тобі, мій миленький,
фортуна зблудила.
Голос козака
(з морського дна):
- Ой чи мила, чи не мила,
не втечеш від долі…
Визволь мене, Божа сило,
із сії неволі…
Голос Русалки:
- Ловись, ловись, козаченьку,
неводом шовковим,
а я тебе залоскочу
пилом пелюстковим.
Хор козаків
(з морського дна):
- Прийми, Боже, наші душі
у свої палати…
Краще - в морі, ніж на суші
волі не видати!..
(… Ще деякий час над морем стоїть холодна біла Мряка. Наче у сувій цупкого простирадла загортає вона від людських очей чайку гетьмана Петра Сагайдачного.)
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів:Сполом,2014)
ID:
747611
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 24.08.2017 10:55:20
© дата внесення змiн: 26.08.2017 20:01:54
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
)))
