|
(Втомлені, наче після спекотливого жнивного дня, Гаремні Троянди опускаються на пагорби Гаремного Саду – відпочивають.
Погідним надвечір'ям котиться переливами пісня "Обжинкового Вінця". З рук в руки котиться над головами Троянд і сам Вінець, звитий зі стиглої пшениці, прикрашений калиновим гіллям, перев'язаний вишиваною "Долею". Котиться... до Обжинкової Княгині, що наче молода на посаді, чекає тріумфу своєї вроди. Ось вона – притаїлась у глибині Саду – Постать у Білій Льолі, коса її розплетена).
Хор Гаремних Троянд
(співає):
– "Вже сонце заходить...
Вже сонце заходить – а місяченько сходить.
Котився вінок додому...
Котився вінок додому – просився женців до столу.
Відкрий, панотче, ворота...
Відкрий, панотче, ворота – а наш віночок з золо́та.
Відкрий, панотче, нам брами...
Відкрий, панотче, нам брами – а наш віночок з перла́ми.
Відкрий, панотче, кватирку...
Відкрий, панотче, кватирку – а наш віночок, як зірка.
Відкрий, панотче, віконце...
Відкрий, панотче, віконце – а наш віночок, як сонце".
(доспівавши пісню "Обжинкового Вінця", Гаремні Троянди вдягають його на голову Жінки в Білому").
Голос Жінки в Білому
(в минулому Білої Троянди Щастя):
– ...Мені Кисмет як нитка повелась...
Я зріла плодом – значить я збулась.
Квіткове багатоголосся:
– Щаслива Настя...
– О... щаслива Настя!..
Хор Гаремних Троянд:
– Не дармо ж ти була Троянда Щастя!
Багатоголосся:
– ...А раптом, Насте... лихо навернулось...
– ...А, мо', когось те щастя й не торкнулось...
Голос Жінки в Білому:
– О... щастя мить – торкне й летить – але
нікому щастя не було мале!
Так мислив Бог: од віка і до віка
суть щастя жінки – ласка чоловіка...
В найвищу темінь... в найскрутніший час –
як ми любили!.. як любили нас!..
Хор Гаремних Троянд:
– Прийміте ж нас!.. Ми близькі і далекі...
Ми Гюль-хасекі і Хуррем-хасекі...
У плавнях Часу молимо з пітьми
за вас – людей – бо теж були людьми...
Тримаймося, як лелі*127, на плаві –
ми – Ц в і т в О с е л і Б о ж і й, ми – живі...
(Гаремним Садом під мелодійні передзвони похідних дзвіночків лине дівоча щедрівка)
"В панськім городі росла лелія.
Хто ї' посадив – панна Марія.
Як садила говорила...
Як садила говорила –
рости, лелія!.. рости, лелія!
Прийшла до неї матінка її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Не урву я ні листочка,
бо то моя лелійочка –
рости, леліє!.. рости, леліє!
Прийшов до неї миленький її:
– Урви, Маріє, тої лелії...
– Урву, урву, лелійочку –
бо то мому коханочку –
урву лелію... урву лелію!"
Голос Жінки в Темному Пурпурі:
– ...Ми відбулись...
Голос Жінки в Жовто-Гарячому:
– ...Ми відійшли в минуле...
Голос Жінки в Білому:
– ...У нашім лоні - пуп'янки малі...
Голос Рожевої Троянди Замрії:
– ...Ми наливались...
Голос Троянди з Фонтану Сліз:
– ...Ми цвіли...
Хор Гаремних Троянд:
– ...Заснули –
З і в' я л и м и Т р о я н д а м и З е м л і.
(Гаремним Садом раз-по-раз проноситься холодний осінній вітер. Від його доторку Троянди засинають тривалим сном Перемлілої Природи, повільно похиляючись до землі.
...Кольорові пелюстки, наче райдужний казковий снігопад облягають Гаремний Сад... рожеві... кремові, пурпурні і білі... з шурхотом опадають долу...
...Блаженна мить падінь... Блаженний Сон...)
***
(...Коли сутінки надвечір'я поглибшають, Гаремний Сад знову навідають його невпізнані вартові... На цей раз Жінка в Чорному і Жінка з Лелечими Крилами триматимуть сіті кольору Темної Ночі, усіяні кольоровими зорями. До них вони збиратимуть пелюстки Зів'ялих Троянд).
Голос Жінки в Чорному:
– Пресвята Покрово-Богородице,
прославлятиму Ім'я Твоє в усякому роді і роді.
Всяк народжений на землі нехай радіє,
просвічений Духом...
...Нехай святкує Природа Безтілесних Духів, що поважає Тебе...
...Твою священну радість Богоматері,
і нехай співає...
...Радуйся, благодатна Богородице, пречиста Вседіво...
...Чашу спасіння прийму й Ім'я Господнє призову. Алилуя!..
(Жінка з Лелечими Крилами виводить співом богонатхненне "Алилуя!")
(По якімсь часі зір губить таємничі Постаті Жінок, а над Гаремним Садом зависають лишень оті бездонні Сіті... кольору Темної Ночі, густо засіяні зорями, а поміж ними – ...опалі пелюстки Зів'ялих Троянд).
Голос Жінки з Лелечими Крилами:
(співає з-над хмар, незримо тримаючи Сіті):
– "А-а, а-а... котки два,
шарі-бурі обидва...
Один пішов на миші,
другий люлю колише...
А ти, коте, бурий,
пряди срібні шнури...
А ти, коте чорний,
сідай в срібний човен...
Сідай в срібний човен,
лови рибки повен..."
З а в і с а
ПРИМіТКИ
127 Лелі – похідне від богині слов'янського пантеону Місячної Води-Лелі, що була дочкою Лади – Гармонії Всесвіту, Матері Роду.
(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)
ID:
748368
Рубрика: Поезія, Історична лірика
дата надходження: 30.08.2017 06:52:24
© дата внесення змiн: 30.08.2017 22:05:06
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
))) 
