Яка примхлива дівка- рання осінь:
Чудна така, уся собі в сльозах,
Стернею бігла боса в неба просинь,
Румянилося личко на вітрах.
У стиглім злаку, у пузатім ябку,
В рубінах виноградної лози,
У стиглій груші з осами на ганку,
У поцілунках теплої грози.
Ще тої, літом тканої з веселок,
Смішної, в каруселях неземних,
Напоєної хмелем, стиглим хмелем,
Напрочуд у сльозах таких, рясних.
Яка прекрасна жінка- осінь стигла:
У пекторалях прибрані стежки.
Така мінлива, сильна, серцю мила-
В ній неба очі- стиглі волошки...
яка мінлива панна -красуня осінь?, то сонечком засяє то очі в сльозах... ще вчора, бігла по-стерні в неба просинь..у неї золотисті коси розпатлані на вітрах.