Ти - перша ластівка моєї пізньої весни...
Впаду до рук твоїх пожовклим листям восени...
Сніжинкою розтану на долонях...
О чарівна...О рідна...Доню...Доню...
Я так на тебе, доню, зачекалась:
Весна спізнилась десь на сім сторіч.
Я до гнізда лелеку прив'язала
І як в тій казці: пір'ячко - під піч.
І ти прийшла так тихо мов боялась,
Що запізнилась і що вже не ждуть.
Я тебе, рідна, сім сторіч чекала,
У цьому се́рця Матері могуть.
Весни тамтої ластівочка перша
Й найперший у весни підсніжник.
"Ти мій зелений, мій зелений верше" -
Колискову заспіваю ніжно.
Який наснився сон мені красивий,
Немов сюжет з минулого життя!
Й лелека той вже досі сивий-сивий,
Лиш я в душі ще та колишня Я.
І моя доня виросла з колиски.
О, ніжна леді, панно всіх часів!
Не золотом, о Сонце, щастям блисни,
Щоб на плечі́ промінчик той присів.