У струменях дощу губилось літо,
небо заплакане і заливає край,
дзвеніло струменем невпинним
і шелестіло: “Літечко, прощай!”
Літо іде, залишивши по собі
плоди, що доглядались,
і квітів кольорове царство,
щоб подарунком милувались.
Стікають краплі по гіллі,
з виноградного стікають листя,
ще достигають синенькі плоди,
звисають грона урочисто.
Жоржини мокнуть під дощем
і чорнобривці з буряками,
на грядці морква, кабачки
і помідори з огірками.
Виставив бік свій кабачок
та пишним накривався листям,
з якого теж летить вода
прозорим і дрібним намистом.
Посилюється дощ і ллє,
і світ навколо заливає,
він тут надовго, ще і ще,
це наше літо так зникає…
24.09.2017.
Світлина автора.
