Коли думки в минуле заблукають
І заставляють пам’ять працювать,
Душа в німім чеканні застигає,
Й нічого вже від неї не сховать:
Ні як кохання перше я зустріла,
Частішало тоді серцебиття,
Ні як записки рвала, де на стрілах
Був напис: «Ти моя на все життя…»
Ані того, як стрілись невідомі
Студентські роки, юні й непрості,
Розлука перша з друзями і домом,
І поцілунок перший у житті,
Несміливий, схвильовано-гарячий,
Він ніби наскрізь всю мене пропік…
Де ти тепер, закоханий юначе,
Живеться як і з ким тепер тобі?
Зустрівся й той, кого послала доля,
Гніздо з яким звели одне на двох,
Серця не відчували наші втоми,
Хоча й частенько обділяв нас Бог.
Літа у білім інеї вже наші,
Та пам’ять сніг іще не заміта…
Дорослі діти. І життя вже краще,
Але і він та й я уже не та…
Тримаємося за життя обоє,
Хоч сили слабнуть, мучить зранку тиск.
Частенько зустрічаємося з болем…
Та долі ні змінити, ні зректись!..
14.01.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Не цитуватиму, 
