|
(авторський сценарій радіопрограми, присвячений
традиційному весільному обряду Галичини)*
З Архіву Львівського радіо
Ведучі (разом):- Ой заграйте, ангелочки,
В золотії гуселочки.
Ведучий: - Бо у хаті в нас гостина –
Від Божого Сина.
Ведуча: - Для божого плоду,
Пречистая Мати,
благослови роду –
Ведучі (разом):- Весілля відгуляти!
Ведучий: Шлюби Галичини найчастіше укладали в осінні місяці, весною ж і влітку одружувалися рідко, бо, як сказано в народному прислів’ї:
Ведуча: «Хто в Петрівку п’є горілку,
Той зимою без чобіт».
Ведучий: З приходом календарного свята Покрови звучали у піснях шлюбні мотиви:
Ведуча: «- Покровонько, Покровонько!
Покрий мені головоньку,
Щоб я була жіночкою,
Щоб жилось мені з лихвою,
З чоловіком молоденьким
І з дитяточком маленьким».
Ведучий: З приходом осіннього посту (кінець листопада – грудень) весілля припинялися. З цього приводу побутує прислів’я:
«До Дмитра дівка хитра».
Ведуча: На що дівчата відповідали:
«А після Дмитрища я ще хитріша».
Ведучий:Галицькі парубки кепкували з дівчат, яких не засватали восени:
«- Ой не маю парубонька, не маю, не маю,
Відай мене Господонько не прийме до раю».
Ведуча: Зимою весілля «гуляли» у січні-лютому – «на м’ясниці». Коли приходила «масниця» весілля змовкали.
Ведучий: На Галичині був відомий звичай чіпляти дівчатам «колодку» на свято «Колодія»: до дерев’яної колодки парубки прив’язували мотузки і волокли її до двору дівчини, питалися дозволу зайти і кидали колоду біля порога, а самі заходили до хати. Дівчина подавала вечерю. Після вечері вона чіпляла до рук коханого стрічку.
Ведуча: «- Ой кувала зозуленька у Львові на ґанку,
Прийди, прийди, мій миленький, по свою коханку!
Ой кувала зозуленька в лісі на дубочку.
Прийди, прийди, мій миленький, змережу сорочку!»
Ведучий: На Великдень дівчина «віддавала колодку»: вишивала хустину і сорочку та виписувала 10 писанок, за що отримувала від парубка дарунок.
Ведуча: Так починалося передвесільне дійство, що у Галичині називалося «Зальоти».
Ведучий:Треба було старостам налагодити «згодини» - розвідати про наміри батьків нареченої та домовитися з ними про віно молодої.
Ведуча: Успіх «згодин» залежав від багатьох прикмет та ознак.
Ведучий:Так старости для удачі вирушали до дівчини рано на світанку, щоб ніхто не перейшов дорогу з порожнім відром.
На Львівщині – понеділок вважався найкращим днем длясватання.
Ведуча: «- Ішов милий доріжкою, я рожу ломила,
Скинув шапку, поклонився: не журися, мила.
Не шукай си, милий любку, з сивими волами,
А шукай си, милий любку, з чорними бровами.
А я собі, мій миленький, таки розбираю.
А я собі в своїм роду таки величаю!».
Ведучий: Під час розмови з батьками дівчини старостам не можна було перейти за сволок хати, бо це лиха ознака і дічина не згодилася б піти за парубка, навіть якби він і подобався їй.
Ведуча: «- А де твої, парубочку, коні ночували?
У дорозі, при порозі каміннє глодали…
Ведучий: - Ой у себи, моя мила, у себи, у себи,
Усідлав-єм кониченька їхати по тебе».
Ведуча: Коли ж під час «згодин» досягалася попередня згода у домі молодої «запивали могорич». Відмовляючи сватам. Дівчина не приймала могорич, не подавала гостям чарки, а ще підносила макогона на те, «аби облизали».
Ведучий:«- Ой втратив я три обіди, четверте сніданє,
А все тото через тебе, моє закоханє.
Ведуча: - А я рожу поморожу, шильвію потичу,
Я такого закоханя нікому не зичу».
(Звучить спів «Коло мої хати зацвіли блавати»).
Ведучий: Та як дівчина мовить:
Ведуча: - Моя воля зволяє!
Ведучий: - «… кладуть молодєтам руки докупи так, єк витают си, а старости перетинают хлібом з долини вгору –
Ведуча: «аби всьо росло вгору» -
Ведучий: так приказуют – і се є заручини».
Ведуча: На заручинах наречені обов’язково споживали яєчню, дбаючи про майбутнє продовження свого роду.
Після заручин у церкві тричі оголошували «заповіді» - сповіщали громаді намір молодят. Звичайно, в суботу молодята йшли до церкви на «Отче наш». А батьки, в свою чергу, несли священику по дві хлібини та по курці, а ще грошей «за звичаєм».
По «першій заповіді» у хатах молодих вже дбали про весілля.
Ведучий: Галичина з сивої давнини успадкувала традиції роздільного весілля, коли всі перед шлюбні дії відбувалися одночасно в обох домівках молодих. Посвята в подружжя, що здійснювалася у колі кожного весільного коллективу родичів, наповнена глибоким релігійно-магічним дійством.
Ведуча:Благословляючи молодих на шлюб їх садовили посеред хати на діжу, а навколо них родина виконувала круговий танець – «затанцьовувала весілля», магічним колом родинної любові оберігаючи наречених від злого духа і нечистої сили. Мати в цей час кропила – очищала їх водою та посипала зерном на «плід і статок».
Ведучий:До речі, ритуальне кроплення молодих водою як старожитній оберіг, відоме усьому праслов’янському світові.
Згодом, коли давній слов’янин пізнав дар хлібного зерняти, виник і зберігся по сьогодні обряд посипання молодих зерном.
Ведуча: Відгомін давнини вчувається і в самому обряді «благословення молодих», коли коллектив родичів напучує своїх дітей на спільне сімейне життя. Відбувається щось на зразок «общинного благословення». Колись цей обряд виконував старійшина роду, далі – староста громади. Тепер цей обов’язок виконує весільний староста.
Ведучий:«- Просить та панна (той пан) насамперед місяця ясного і сонця красного, своїх дєді і неню, братіків, сестриць, матек, вуйків, панашок, роду ближнього і дальнього, щобисте їй (йому) благословили барвінок на вінець».
Ведуча: Батьки і родина хором відповідали:
Ведучі (разом): - Най Біг благословить!
Ведуча: Так починався обряд «виплітання вінка».
«- Ой мовит отець, мовит:
Ведучий:- Най го Бог благословит,
З божиими ангелими,
З добрими сусідами.
Ой мовит мати, мовит:
Ведуча:- Най ї Бог благословит,
З божими ангелами,
З добрими сусідами».
(Звучить спів «Де ти ріс, барвіночку»).
А відтак бере ненє, а як нема, то матка (та жінка, що має вінчати молодих) колочє у решето і густку соли, кладе на подушку, а й несе на лавицю коло вікна, стелитси на коліна і зачинає шити вінок».
Ведучий:Ви помітили, що Галичина приймала «вінкоплетини» не тільки з рук невінчаних дівчат, а з руки літньої жінки, що мала благополучний досвід «матері роду» і заворожувала вінки молодят на подібне благополуччя.
Ведуча: Обряд «вінкоплетин» традиційно поєднаний з хлібом та зерном – символами ситності і плідності. Під час виття вінка наречена сиділа за столом, а на колінах тримала миску з пшеницею, де горіла свіча. Інколи нареченій розчісували косу, садовлячи її на коновку з водою і подушку.
Сплетений вінок клали на хліб, під нього барвінок на хустку – все це клали у решето, а потім надівали на голову і «вінчали».
Ведучі(разом): «- Вінчаєм тебе
Щастєм, здоровлєм,
Іс сим вінком
І довгим віком,
Абис була красна,
як весна,
а здорова, як вода,
а багата, як земля».
(Звучить спів: «Ходжу я по гаю»).
Ведучий: Досі співали сумно, а тепер сміються:
Ведуча: «- Будь космата, як вівцє,
А до року – баранцє.
Коли молоду заплетуть під вінок у кіски і як не розплете си до тижня, то з того вороже, що не буде до року дитини. А як ми розплела зараз по слюбі, то буде мати дитину борзо».
Ведучий: В окремих районах Галичини, в той час, коли молодій заплітали косу, в хаті нареченого клали на лаву ярмо, зверху подушку, на неї сідав молодий і його теж «вінчали» вінком.
Ведучі(разом): « - Стань, синочку, на кладочку,
Скликай свою родиночку.
Ведучий: - Приступися, роде, к столу,
Поклонися вінку мому.
Ведуча: - Сходить отець д’ столу,
Кланяєся долу –
Просить Бога долю.
Ведучий:- Сходить мати д’ столу,
Кланяєся долу –
Просить Бога долю.
Ведуча: За нев вшитка родинонька
І найближча сусідонька».
Ведучий: «Вінкоплетини» супроводжувалися засторогами та прикметами.
На здоров’я молодих у вінок уплітали часник, що за повір’ям,
«усі хвороби випікає та душу в тіло повертає». А ще вінок молодої
злегка змащували медом, аби «була мужеві, як мід солодка».
Ведуча: До старожитніх українських оберегів належали також біле
полотно і кожух. Вони оберігали «княжий посад» молодих.
З комори до хати на простеленому білому полотні староста вів
молоду, що тримала дві хлібини на тарелі.
(Звучить спів «Ой летіли гусоньки через сад,
Час тобі, Марусенько, на посад»).
Ведуча: Батьки сиділи біля столу з «прощеним» хлібом. Староста з молодою зупинявся проти них і виголошував «прощу»:
Ведучий: «- Ви, тату, і ви, мамо,
стала тота дитина перед Вас
і просить, аби їй відпущали…
Може, коли вона вас не слухала,
або вамзгнівила»…
Ведуча: Молода тричі кланялася батькам, цілуючи їм руки під жіноче ладкання.
(Звучить спів «Шуміла ліщина, як ся розвивала,
Плакала дівчина, як ся віддавала»).
Поки молода «на посаді» вмивалася сльозами, у хаті молодого стояв батько з хлібами під пахвами – вітав сина «на посаді» такими словами:
Ведучий: « - Вітаю ті ні золотими, ні червоними,
Но щастєм і здоров’єм, щобись мав сі,
Як та свята земелька…».
Ведуча: « - Рубай, дружбо, барвіночок,
Клади у снопочок,
Бо се перший та й послідній
Дитині віночок.
Ведучий: - Донечці віночок,
Ведуча: - Синочку віночок, -
Ведучі (разом): - А пароньці молоденькій
Княжий по садочок»!
Ведучий: Для посаду «Князя» чи «Княгині» свати ставили на покуті сніп необмолоченого жита і застеляли лаву кожухом.
«Князь» і «Княгиня» справляли свій останній «вечір молодечий»…
Ведуча: … та «дівич-вечір».
(Звучить спів «Ой летять галочки да у три рядочки»
або «Ой чого ж ти плачеш, молодая дівко Марусю»)
Ведучий: У колі дівчат та парубків при неодмінній опіці літніх людей готувалися на вечорах обрядові весільні символи: «вильце» і «коровай».
Ведуча: « - Ой ми вбрали деревечко
Тими калачами,
Аби наші молоденькі
Були багачами».
Ведучий:«… Злагоджений вершок з сосни, або з черешні з кількома паростками, великий на локоть ( з цвинтаря не мож брати, бо то мертве місце), кладуть на калач, тай застромлюют ту гилю, прив’єзуют до шпильців овес, калину, барвінок. Се називає си Деревце».
Ведуча: Прикрашене вильце з давніх давен служило символом розвиненої дівочої вроди. «Виття вильця» давало знати, що молода «Княжа пара» збирається «звити собі нове гніздо - нову сім’ю».
Ведучий: « - Ой у лузі, в лузі ходило два друзі.
Носили топірці у правій, у ру́ці.
Тисали, рубали дерево-ожину,
Ой, чи любить, чи візьме
Той Василь Галину.
Ведуча: - І пірне, і ви́рне дерево добірне,
Ой, і любить, і візьме
Той Василь Галину».
У хаті молодого «вильце в’ють» бояри, світилки та свашки. Староста виносить «вильце» і ставить його на стіл. Старший «боярин» каже:
Ведучий:- Пане старосто, благословіть молодому вильце вити.
- Бог благословить! - …
Ведуча: … відказує староста тричі.
Дружба чіпляє на верху вильця кілька житніх колосків. «Звивши» молодому «Князю» символічний образ молодої «Княгині»так зване «тривольцеве деревце», себто галузку з трьома гілочками – свашки та світилки приспівують:
« - Як ми Василеві вильце вили,
Соснові бори вирубали,
Червону калину виламали,
Хрещатий барвінок вищипали».
Співаючи, дівчата водять довкола «вильця» хоровод.
Ведучий: «Ходня коло зеленистого дерева входила в старослов’янський весільний ритуал і весільне вильце слугувало заміною цього звичаю в зимовий час…
Ходня коло дерева, що малась у зв’язку з ушануванням дерев, нітрохи не виключала обрядів культу бога Сонця».
Ведуча: В епоху старожитності світилка молодого тримала при витті вильця родинний меч. Пізніше – козацьку шаблю, перевиту калиновим листом і гронами, присвічену свічками. Поруч козацької шаблі замаяне вильце вдавало собою похідну хоругву, під якою збиралася дружина «бояр» на чолі зі своїм молодим привідцею-«Князем».
Чи не тому в певних регіонах України ще й досі, вирушаючи до молодої, «поїзд» молодого везе попереду ритуальне деревце.
Ведучий: « - Ой, Галинко, серце
Викупи деревце»!
Ведуча: Молода «Княгиня» викуповувала свою «волю» щедрими дарами – на замаяне вильце підвішувала сорочку та хустку для молодого привідці-«Князя».
Ведучий: «- …Нема того й у Львові,
Що в Галини на столі –
І пшеничний хліб,
І солодкий мід,
І зелене вино
Вгору сі вило.
А ми їжмо, пиймо,
Веселенько жиймо»!
Ведуча:«Який біс жениться, а нам коровай тулить», -
Ведучий: ... примовляють молодиці, ті що живуть у мирі за першим чоловіком, і приступають до печі «тулити», чи то «бгати коровай».
Ведуча: « - Дай, Боже, щасливо, здорово, весело,
У добрий час зачєти,
А ще в лучший скінчити…
А в нашої печі
Золотії плечі,
А срібнії крила,
Щоб нам коровай гнітила»!
Ведучий:Піч вимітається не кочергою, а вінчиком – щоб молоді багато жили.
« - Благословіть, мати,
Діжу погуляти.
Ведуча: - Бог благословить!
Ой раю, ти наш раю.
Пшеничний короваю:
З семи кирниць водиця,
З семи стогів пшениця»…
(Звучить спів «Ой короваю-раю»).
Ведучий: Посадивши коровай до печі, коровайниці становлять посеред хати ослін, носять кругом ослона порожню діжу і примовляють:
Ведуча: « - Ой піч стоїть на стовпах,
Діжу носять на руках:
З щасливою годиною
І всенькою родиною –
Із близькою-далекою,
Із бідною-багатою...».
Ведучий: Ставлять діжу на ослоні і через неї цілуються навхрест. Помічають, коли репнеться коровай, то хтось у молодят швидко помре.
Ведуча: « - Трійця по церкві ходила,
Спаса за руку водила:
- Іди, Спасе, до нас,
Буде все гаразд»!
Ведучий: У коровай молодого втикали «тривольцеве деревце», прикрашене яблуками – символами плідності і достатку.
Ведуча: « - Куди йдеш, короваю?
Ведучий: - По дівку.
Ведуча: - А чи маєш медівку?
А чи маєш музики грайнії?
А чи маєш свашоньки співнії?
А чи маєш старости мовнії?
Ведучий:- Маю, ой маю!
До красної дівки гуляю»!
Ведуча: «У неділю рано-вранці ясне сонце сходить,
Молодий привідця з братством коники виводить.
Ведучий: - Гей сідлайте, браття,
Коні воронії.
Їдем добувати
Личка рум’янії»!
Ведуча: У маєві весільної хоругви, де на чистій блакиті неба грає гаряче сонце, вирушає «поїзд» молодого привідця-«Князя» у супроводі своєї «дружини» – бояр, світилок та свашок – до хати молодої «Княгині».
Ведучий: « - Ой чому ж ти, зозуленько, не куєш,
Чи ти собі слабу весну віщуєш?
Ведуча: - Ой чому ж ти, молоденька, не плачеш,
Чи ти більше свої коси не бачиш»?
Ведучий: Як тільки у неділю рано зійде ясне сонце, постукають друженьки до «Княгині» у «віконце» - русу косу чесати, «під вінець» убирати. А як молода прибереться – увесь світ стрепенеться.
Ведуча: « - Ой сідай, Марусенько, на стілець,
Розчешемо жовту косу під вінець.
(Звучить спів «Ой че-че-че, жовта косо…»).
Ведучий: - Подай, матінко, гребінця
Розчесати косоньку до вінця.
Подай, матінко, водиці
З винного колодязя-криниці
До сестриці русої косиці».
(Звучить спів «Ой вінку, вінку, з рути, з барвінку»).
Ведуча: « - Дівчинонька-паняночка,
Козаченько-пан.
Шукай собі, козаченьку,
Такої, як сам.
Ведучий: - Ой виїздив, дівчинонько,
Увесь білий світ.
Да не знайшов да такої,
Як ти, білий цвіт».
(Звучить спів «Надворі терен тешуть,
А в хаті – косу чешуть»).
Ведуча: « - Станьте, мамо, на ножета
Вінець доні уложити,
На молоду голівоньку,
Рано-вранці до шлюбоньку».
Ведучий: « - Ой для кого черешенька саджена,
Ой для кого Марусенька ряджена?
Ведуча: - Для милого черешенька саджена,
Для милого Марусенька ряджена!».
(Звучить спів «Чуйте, коні, по селі…»).
Ведучий: У неділю «Княжа пара» бере у церкві шлюб, вінчається шлюбними вінцями.
(Звучить спів «Ой на горі бай церковця стояла»).
Ведуча: Коли священик дає шлюб, молодята тримають в руках великі палаючі свічі.
Ведучий: «Як вони горять однаково – то обоє будуть жити довго, а як одна горить темніше, або швидко гасне – то той швидше помре».
(Звучить спів «Клади, лебедонько, білую руку,
Білую руку та й на обруку.
Годі, лебедонько, крила стинати,
В парі з лебедиком будеш літати»).
« - Чи я ж тобі, Марусенько, вельми люб,
Що ти зо мнов, красице, брала шлюб,
Під царським вінцем стояла,
За правую рученьку тримала.
Ведуча: - Ти ж бо, мій любий, золот-перстень узяв
Та й на мою рученьку перейняв»!
Ведучий: Священик покриває голову молодої хусткою.
Ведуча:А свекруха кладе їй на шию намітку і перев’язує попід пахи, мовляв, «признаю тебе».
Ведучий: «Княжа пара виходить на поріг церкви, єднає свої душі у шлюбному поцілунку, обдаровує весільну громаду всілякими солодощами».
Ведуча: …А весільна громада, в свою чергу, кидає під ноги молодятам запашні квіти, золото-зерня і дзвінкі дукати, «щоб життя було багатим».
(Звучить спів «Гоя, матінко, гоя»).
Ведучий: « - Лети, соколоньку, та й поперед нас –
Неси, неси батеньку вісточку од нас.
Ведуча: - Що вже його діточки ся звінчали,
На білому рушничку стояли,
Золоті перстенечки міняли».
(Звучить спів «Там за горою, за високою…»).
За стародавнім звичаєм по вінчанню молоді верталися додому порізно. А на порозі рідної хати їх переймали батьки.
Ведучий: « - Вийди, матінко, з хати
Вівсиком посипати,
На жито-пшеницю,
На гусей вереницю,
На вівці, на баранці,
На сини-кучерявці»!
Ведуча: Після невеликої гостини та благословення родини, «поїзд» молодого «Князя» в оточенні «дружбів-бояр» вирушав до воріт молодої «Княгині» і, як правило, знаходив їх міцно замкненими.
Ведучий: « - Здвигнулися сіни,
Як бояри сіли.
Ще дужче здвигнуться,
Як меду нап’ються.
Не наступай Литва,
Буде з вами битва:
Будем бити, воювати –
Та й княгині не давати».
Ведуча: « - Наїхали молоді бояре
На наш двір.
Ведучий: - Пізнавай, Марусенько,
А де твій?
Ведуча: - Що в синьому, на сивому –
То не мій.
А що в голубому та на вороному –
То то мій»!
(Звучить спів «Роздвигай, свату, хату…»).
- Застилайте тесовії столи,
Накладайте пшеничнії хліби,
Наливайте мед-вино в кубки,
Сподівайтеся гостя любого,
Гостя любого – мого зятенька.
У нас, на Галичині, зятя у домі молодої зустрічали у вивернутому кожусі з медом і хлібом.
Ведучий: « - Гей, тещенько, моя матінко,
Чим ти мене ударуєш?
Ведуча: - Дарую, зятю дочку,
Як білую лебідочку –
На солодкім медочку».
Ведучий: Поволі «поїзд» рушиться, поволі «ворота» рушаться. Вже бачте і теща «перепила» зі своїм зятем красуню-доню за пару червоних чобіт, - аж на зміну їй, супроти «дружини молодого князя» стає старший брат молодої «Княгині».
«Князь»-молодий готує «викуп».
Ведуча: « - Татарин, братик, татарин.
Продав сестру за дари,
Наробив єсь дива –
Узяв бочку пива.
Ведучий: - За красную дівочку –
Солодку медівочку,
Із винного вильця
Повненькі барильця,
Ще й тисячу злотом –
За пишную вроду,
За рідну сестрицю,
За русу косицю».
Ведуча:Останній «мур» у фортеці «Княгині» подолано. «Ворота» відчинені перед «дружиною Князя. «Княжа пара» сідає на свій «спільний весільний посад».
«- Частуй, матінко, зятя,
Лиш негірковгорілков,
Лем солодков медівков».
(Звучить спів «Не пий, зятейко, не пий, душечко…»).
Ведучий:Заворожуючи «Княжій парі» на посаді щасливу долю, весільна громада чимдуж гуляє і співає на повні груди:
« - Заграйте ми, музиченьки, в колонько, в колонько ,
Та най ми сі развеселит моя головонька»
(Звучать народні коломийкові співи).
У багатоголосся весільних коломийок дзвінко вливається голос матері молодої. Юрба раптово змовка, танок уривається.
(Звучить спів «Щастя-долі вам бажаю при кожній потребі»).
Мати з батьком приступають до «княжого посаду» з «повницею» - повними жменями добра…
Ведуча: « - Вітаємо ті, зятеньку –
З повними повноньками,
Ведучий: - … з житніми хлібоньками,
Ведучі (разом): - Щирими словоньками!
Ведуча: - Із долею щасливою.
Ведучий: - Із доброю годиною.
Ведуча: - Будь здоровим, як вода,
А веселим, як весна,
А маєтним,як земля».
(Звучить спів «Ой ніхто так не співає…»).
Ведучий: При вітанні молода подає «перепиваючій» родині келишок, проте сама не п’є, бо то не годиться «на посаді» сидіти з хмільною головою.
(Звучить спів «Ой дай, Боже, в добрий час…»).
Ведуча: «Старший» дружба-боярин уносить з комори «коровай». Несе на широкій тарелі і тримає над головою.
Ведучі (разом): « - Несемо тебе, короваю,
Як сонечко красне над гаєм,
Щоб вився по небокраю,
Як душа по небеснім раю!
Щоб плив, як те сонце по водиці,
Щоб ніс нам радість по світлиці».
Ведуча: Одчинивши двері, старший боярин каже:
Ведучий: - Панове старости, благословіть коровай на посад!
Ведучі (разом): - Бог благословить!
« - Вийся, короваю,
Ще вище від гаю,
Як душа по раю,
Як рибонька по Дунаю.
Ведуча: - Дружбонько коровай крає,
Всю родину обсилає,
Бо в нас роду много –
Обійди його всього.
Щоб його наділити,
Щоб його не згнівити»…
Ведучий: Останній з родини, частуючись відбирає «коровай» у дружби з тарілкою. І кожен при короваї дає молодим напуття.
« - Як буде у вашій хаті єдність і рада,
То не буде страшна вам ніяка біда!»
Ведуча: «- Бувєсь посаджений,
А тепер суджений
Не на рік – а на цілий вік»!
Ведучий: Молода чує ритуальне заклинання. Вона підводиться з «посаду», виходить з-за столу. По білому чистому полотні простелилася їй дорога до «комори».
(Звучить спів «Ой до Львова доріженька, до Львова»).
У коморі світло і урочисто. Тихо палають дві шлюбні свічі. На ослоні лежить ярмо, покрите «околотом» (снопом збіжжя), на снопі – кожух, на кожуху сидить молодий, а на його коліні – молода. Довкола них – дружки, свашки-світилки і свахи. Молода журиться з своїм дівуванням. Ще мить і її покриють, пов’яжуть косу наміткою.
Ведучі (разом): « - Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Твоєму дитяті
Віночок скидати –
Голівку вкривати».
Ведучий: Коли молоду покриють, молодий дає свашкам по чарці. Вони цілуються і віншують:
Ведучі (разом): « - Цілуваннячко, милуваннячко
Від молодости до старости
Дай, Боже, дай!
(Звучать коломийки «Ой червоний бурячок, а зелена гичка –
Вчора була дівчинонька, нині молодичка»).
Ведучий:Молода в очіпку, покрита наміткою, прощається з рідною домівкою.
Ведуча: « - Дружечки-голубочки,
Сходьтеся до купочки,
Сходьтеся до одної,
До свеї молодої –
Вже ж бо вона не з вами,
Вже ж бо іде за брами»!
(Звучить спів «Була бим вже їхала, була бим вже йшла,
я ще вам, воротонька, не кланялася…»).
Ведучий: Молоду виряджають за ворота. Коли «поїзд» за ворітьми стане, мати востаннє питиме до молодої і благословлятиме свою доню в далеку дорогу:
« - Загрібай, мамко, жар, жар,
Буде тобі дочки жаль, жаль.
Та кидай, мамко, дрова –
Зоставайся здорова!
(Звучить спів «Піди, мамко, до комори…»).
Пропила мати дочку
На солодкім медочку,
На горілоньці-оковитоньці -
Сама йде додомочку.
Ведуча: Не сама ж пропивала –
Ведучі (разом) - Родинонька помагала!
Встаньте, бояри, встаньте,
Богу хвалу віддайте –
Ведучий: - Господу Богу.
Ведуча: - Божій Матінці.
Ведучий: - Господареви.
Ведуча: - Господароньці.
Ведучі (разом): - Княжій пароньці.
Ведучий: - … і кухароньці…
Ведучі (разом): - За красний дар – обідець!
*Ефір на Львівському радіо 16 вересня 1992 року (18.05 – 18.45) озвучували ведучі Ірина Вовк та Роман Гринько, пісні виконувала Наталка Манько-Куриляк. Програма зберігається в Архіві програм Львівського радіо, редакція літературно-музичного мовлення, редактор – Марта Кінасевич.
Література до теми про традиційний весільний обряд Галичини:
1. Ірина Вовк. Обряд реєстрації шлюбу для українських пар // Вісник Львівського музею історії релігії. Число 7. – Львів, 2010, с.119.
2. Хведір Вовк. Матеріали до української етнології та етнографії. – Львів, 1919.
3. Золотослов. Поетичний Космос Древньої Русі. Упорядник Михайло Москаленко. – Київ,1988.
4. О. Кучерук. Ілюстрована енциклопедія історії України в трьох томах. Т.1. – К, 2004, с. 128.
5. М. Ф. Сумцов. Религіозно-мифическое значеніє малорусской свадьби. //«Кіевская Старина», 1885.
6. М.Ф. Сумцов. Женитьба свічки.// «Кіевская старина», 1890.
7.Хрисанф Ящуржинский. Лирическіє малороссійскі песни. – Варшава,1880.
ID:
753445
Рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата надходження: 03.10.2017 00:59:26
© дата внесення змiн: 03.10.2017 11:31:30
автор: Сіроманка
Вкажіть причину вашої скарги
|
)))...Та-а-а-к, тут є що читати (і чим захопитися теж!) 
