Очі твої ясні, волошкові,
Твоя усмішка- маків цвіт,
Людські сльози- дощі та болі,
Свічка в церкві- застиглий світ.
В нім далека сумна дорога,
В нім молитва ув небеса,
Стигла розпач і крик до Бога,
Вже без віри ув чудеса.
Не розкажуть уже про юність,
Ні про зустрічі, мрії- любов,
А ні теплу юначу вірність,
Ні, про ніжне кохання знов.
Осінь сумно малює квіти,
Хризантем принесе букет:
- Ох, як боляче в серці, діти,
Де співає війна сонет.
Душу ріжуть гучні гармати,
Землю рвуть на дрібні шматки.
Над могилою сива мати-
В небо білі летять голубки.
Час нагадує нам, наш біль- адже вони наші, рідні. Сьогодні рік, як війна забрала це дитя. Чому такі діти не мають права на життя,чому прокляті війни їх відбирають.
Душу ріжуть гучні гармати, 
