Сини мої, мої хлоп’ята,
Моя розрада й вічний неспокій,
Сини мої – душі відрада,
Моє життя все сповнене надій.
Колись було вас колисала,
Захоплена від сподівань та мрій.
Маленькі личка цілувала
Від носиків і аж до вій.
Як часто згадую зимові вечори,
Коли на землю тихо ніч спадала,
А ми із вами Астрід Лінгрен все читали
Про подвиги малої дітвори.
Мабуть, тоді навчилась я фантазувати,
Придумувать історії чудні,
Бо хто ж це зробить, як не рідна мати
У теплій хаті при свічі вогні.
Розказувала вам про звірів,
Про мишачі бали і про котів
А ви крізь сон мене просили
Продовжити історію щосили
І замовкали тихо в напівмлі.
Як перші букви ви у зошити писали
Й до школи ви зробили перший крок,
Як в юність гордо вирушали,
І як отримали життєвий свій урок.
Про це не можу я сьогодні не згадати
Мабуть тому, що я найперше – мати.
Бо я не зраджу вас ніколи
Коли б, куди б вас не кидала доля.
Мої сини, мої соколи, юнь моя,
Дарунок Бога і святіше від святого,
Мої хлоп’ята, ви – моя сім’я.
Олежку, сину мій дорослий,
Спокійний, врівноважений і гордий
Ти, як будяк у полі зрослий,
Такий колючий і занадто добрий.
Не сердься, сину, що тебе не завжди розумію,
Проблема ж це одвічна поколінь,
Заради тебе я забуду свою мрію
І кину все своє я до твоїх колін.
Мій милий Дмитрику, синочку,
Такий строптивий ти хлоп’як.
Нехай тобі везе – я буду рядом
У буднях сірих і в святкових днях.
Відповідальність – то найперше в тебе,
Цілеспрямованість і гостре відчуття брехні,
Людей ти привертаєш цим до себе,
Ці якості дуже близькі мені.
Борітесь, діти, ви за місце те під сонцем,
Живіть, плекаючи про свій авторитет,
Порадуйте онуками в віконці
Подбайте про вкраїнський
Сини мої, мої скарби нетлінні,
Моя ви радість й доленька моя.
Ще не в одному відтворюсь я поколінні
Мої ви діточки, моя сім’я.
ID:
753675
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.10.2017 15:28:02
© дата внесення змiн: 04.10.2017 15:28:02
автор: protsenkovv1968
Вкажіть причину вашої скарги
|
