Ми не вмираєм, помирає час.
Триклятий час безперестанно гине,
а ми живем і це лиш тішить нас.
Час відлітає пухом тополиним…
Ми любим один одного без прощ
на цьому дивовижнім білім світі.
Безсмертні ми як серця стук чи дощ,
ми вічні як між зорь незримий вітер.
Коли ти просинаєшся – весна,
як засинаєш вже настала осінь,
а поміж ними літо і зима
мелькають як в отаві ноги босі.
Ми любимо безмежно й тим живем,
хай наші почуття ці будуть вічні.
Вигадуємо дні і сотні тем,
роки ж втрачаємо, даруєм потойбіччю.
Та жодних справ до того в нас нема.
Мить радощів – ціна життю усьому!
Вона для нас як вічність вже сама,
в коханні ми не відаємо втоми.
В очах твоїх – мерехкотіння зір,
зірковий пил струмує в нескінченність.
Дряхліють боги й падають у вир,
та губи юні як благословенність.
Лиш ти і я у Всесвіті удвох,
один лиш поклик і на нього відгук!
Про захват той дізнався лише Бог,
він наших чув сердець любові вигук…
06.10.2017
