Тепер я шкодую тих років крилатих,
Коли ще тоді, в кінці семидесятих,
Звідси, назовсім, виїхати хотів.
Хотів, мав можливість, та не зумів.
За це й отримав прокльони по повній,
Душу все більш роздирає іззовні,
Та і в середині мов в пеклі горить.
Сам себе не можу тепер захистить
Від підлості та мерзоти пихатої,
Чисельних кабінетів армії завзятої.
Добре кажуть, як із пана – пан,
Гірше коли з хама – пан.
Настільки гірко, що багато люду,
А їх з кожним роком більшає повсюди,
Хоч і не хочуть вже коритись,
Та все ж приходиться миритись,
Бо ніде кращих панів взяти
Україну щоб з колін підняти.
Тому в убогості живем,
Надію маєм, як помрем
То рай на тім світі заселим,
І думкою цією себе звеселим.
Це я про тих, хто без ідей
Не мають життя серед «ЛЮДЕЙ».
