Поринаю у етнос країни:
Чепуряться в садах сільські хати,
Квітники виглядають з-за тину,
Видається - старесенька мати
Вийде, сяде на призьбу спочити,
Розігріти на сонечку кості,
Сипонуть горошинами діти
Карапузи і більшого зросту,
Загуторить у стайнях худоба,
Крики півнів, гусей гелготіння,
Аромати святкової здоби
Залоскочуть смаком піднебіння.
Реманент спочиває в повітках
Перед виходом в працю на поле,
В світанкових півсонних досвітках
На снопи зачекались стодоли.
Все неначе завмерло в піврусі,
Як у казці відомій «Лускунчик»,
Мить, - і хори затягнуть «Марусі».
Замість них – у запічку цвіркунчик
На всю хату, заквітчану в мальви
Рушників і домашніх пожитків,
Стрекотінням тривожить уяву,
На усьому – хазяйські відбитки:
Скрині, прялки, у сінях – дві ночви,
На столах – скатертини й макітри,
Глечик з розписом в квіти й листочки
Роздзвенівся від подиху вітру,
Піч, готова накрити гостину
На сім’ю, що вернулася з поля, -
Їм газдиня в квітчастій хустині
Харч дістане гарячий до столу.
Слобожанські, полтавські, поліські,
Надніпрянські, подільські садиби,
Є із Півдня будинки батьківські,
І з Карпат дерев’яні колиби,
З дубомору безцвяхова церква,
Школа, шинок, священника хата -
У макетній довічній перерві,
Вітряки – довгов’язі, цибаті
Лопотять, вже готові при злеті
Крила вітру довірити сліпо.
Різнотрав’я колоситься степом.
Вересневе розморене літо
Пахне терпко, медово-бджолино.
Старовинні чарують повір’я.
По лісочках з ярами стежини
Приведуть на спустілі подвір’я.
Від відвідин гостей оживають
Старовинні хатќи – експонати,
У минуле усіх повертають,
Щоб історію краще пізнати.
У музеї давно регіони
Об’єднались макетно на мапі,
Архітектор – народ України.
Так хотілось, щоб від немовляти
Мир і спокій, заможність в господах
Супроводили нас по родинах.
Це найкраща була б нагорода
Для людей за буремні ці днини.
Я пройдусь доокіль Пироговим,
Помилуюсь його краєвидом
Та порядком взірцево- зразковим.
Не минули тут культи безслідно -
Ритуальністю дуб вабить пари
Загадати найбільше бажання,
Перуном сьогоденно він марить,
Оберегами служить коханню.
Я також загадаю - на щастя,
Хай збувається - рік попер́еду.
Згладжу ковані міддю зап'ястя:
«Відведеш негаразди?...» - «Відв́еду...»
Конструктивно... Це ще з ранньої Ксюхи? 
