Народила мати сина і Михайлом охрестила
Довго на нього чекала,тому й долі найкращої бажала…
Шли роки …І виріс син.
Так і був у матері один
(Чорна днина їх спіткала- шахта батька в них забрала).
Вибір перед сином став і він теж професію- «шахтар» обрав.
Довго мати відмовляла, так – таки і не переконала…
День за днем, і рік за роком на роботу проводжала
І допоки не вернеться очей вона не стуляла.
Був місяць-лютий. Зима стояла…
В печі потріскували дрова,
Біля віконця ненька придрімала.
Тим часом в шахті вже пожежа панувала.
Дзвінок матусю пробудив
І голос в телефонній трубці сповістив:
-Трагедія на шахті сталась…
Отямитись не встигла, як біля шахти вже стояла
І поруч з іншим чекала і чекала…
Тягнулися години… Іще одна хвилина …
І останній рятівник страшну ту звістку сповістив:
До пекла більш не можемо дістатись.
Нема вже там нікого . Вам… треба триматись…
Минають роки….
І кожного року в святкову годину
Ми маємо з вами одну лиш хвилину,
Одну лиш хвилину нам мовчки стояти,
А скільки імен необхідно згадати….
Треба було оголосити хвилину мовчання на день шахтаря та вже набридли банальні слова і в цьому році приняли рішення це зробити саме цим мойм віршем.
Вам дякую, що прочитали
