Не визнаю я у житті напівбогів,
Напівзвірів не визнаю й напівборгів,
Напівненависть, а також – напівлюбов,
Бо не поділиш половину на обох.
Адже любов є у природі лиш одна,
Дві половинки її п’ють і всю до дна.
Не визнаю я також і напівлюдей,
Напіврозлук, напіврічок, напівідей,
Не визнаю і напівзрад, й напівжінок –
Не зодягають для вінчання піввінок.
I напiвзамiж - то дурниця, саме так.
А хто це робить - напiвдурень той, тупак.
Я визнаю ідею, цінну, різний борг,
І те, що світом нашим править тільки Бог,
Ненависть, звіра визнаю і жінку теж,
Й любов, одну лише на двох, але без меж.
І шлюб, двополий, традиційний, визнаю –
На цих позиціях стояла і стою.
14.11.2013.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, кожне починання треба доводити до кiнця, кидати справу наполовинi - то буде зовсiм нерозумно. То ще виникають асоцiацii з пiснею Iво Бобула:
Можна знайти в природi пiвтони
Можна життя спинити на пiвсловi.
Але нема в життi напiвцiни
Але нема в життi напiвлюбовi.
Тiльки от у вас у 11 рядку - якось в ураiнськiй мовi набагато частiше вживають "пусте", "дурниця", "дрiбниця", нiж "пустяк". А також у 12 рядку частiше вживають - "напiвдурень", нiж "напiвдурак". Може вам цi 2 рядки трохи змiнити:
I напiвзамiж - то дурниця, саме так.
А хто це робить - напiвдурень той, тупак.