Темнота зійшла на землю,
зорі знову світять нам.
Я мовчу, та все ж не стерплю
і відкриюсь небесам.
Ми візьмемося за руки
і в тремтінні голосів,
в ніч відпустимо ті муки,
що були в тумані слів.
Вуста в вуста і поцілунки,
серпнева ніч тримає руки.
Ми віддавалися всім тілом,
що так горіло і тремтіло.
Як ми могли таке вчинити,
зламати принципи й любити,
у час душевного сп'яніння,
для нас вже не було спасіння.
Ми зігрівалися тілами,
ми обвивались як лоза,
і божевілля поряд з нами,
а поміж нами все гроза.
І розрідилося повітря,
і світ пульсує у тобі,
торкнулись губи підборіддя,
сказавши "досить",у мольбі.
