Брате! Сьогодні ми підемо до бою
І ти до мене дуже близенько стій,
Я від куль тебе прикрию собою,
Бо в матері ти наймолодший є син.
У мене уже ростуть діти великі,
Бігають по хаті онуки малі,
А ти ще маєш на світі пожити,
Щоб і свій слід залишити на землі.
Брате! Ми сьогодні підемо до бою,
Та дуже прошу- ти себе бережи.
Тримай міцно в руках грізную зброю,
З позиції ні на п'ядь не відступи!...
Ти, маєш живий повернутись додому,
І щиро обняти нашу родину,
А якщо тут в цьому полі й погину,
Розкажи, що захищав я Україну.
Розкажи,- не моя то є провина,
Що прийшлось нам в руках зброю тримати.
Та як ті кровожадні лютії звірі,
Один в одного життя забирати...
А в полі рвуться ворожі снаряди,
І свинцевим градом кулі летять.
Собою прикриває брат брата,
Ні на крок не відступають назад...
В тих далеких для них Донецьких степах,
Два брати на полі бою лежать,
І запікшимися кров'ю губами:
-Ще не вмерла Україна,- шепотять.
