Я – Роман Терпуг був зроду,
Терпугом зоветься й дід,
Що захочем – робим з ходу!
А Кийочок – мій сусід.
Мотоцикл в мого сусіда
Чорний, сильний, як на те!
Може з’їздимо до діда?
Заводь, друже, свій МТ.
А мій дід живе в селі,
Яке зветься «Три Романи»,
Я зарізав два кролі,
Взяв горщик сметани.
А приятель самогон
Нагнав – хлопець не ледачий,
Бо для діда «випивон» -
Гостинець добрячий.
Недовго були в дорозі,
І село вже показалось.
Ось дід сидить на порозі…
Що з його руками сталось?
Ой, розпухлі його руки…
Де ж він їх так обпалив?
Дід сумний, великі муки
Я йому стакан налив
Самогону – як вогниво!
Дід мій випив. Диво з див.
Повагом він пив, ліниво,
Два стакани «процідив»,
І від дідової муки
Не лишилось сліду!
Де це обпалив ти руки?
Розкажи нам, діду!
Є в мене буржуйка – пічка,
Сторожем працюю,
Є сторожка, у ній свічка,
Там я і ночую…
А воно ж… плита гаряча,
І без дверці піддувало,
Люблю тепло – така вдача,
Жую хліб та сало…
Почули тяжке зітхання,
Дід сказав, як рубонув:
Я пішов на чергування,
Біля пічки сів, заснув…
І приснилось… Красота!
Це тобі й причина!
Біля мене не плита –
Молода дівчи́на!
Вона ж бо стоїть, сміється,
Та хто б тут «зівало»?
І засунув я, здається,
Руки в піддувало!
ID:
753928
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 05.10.2017 21:55:50
© дата внесення змiн: 05.10.2017 22:01:00
автор: Коля Архімед
Вкажіть причину вашої скарги
|
